Виявляється, у Харкова міський голова Кернес таки відновлює пам’ятники Леніну. Виявляється, невідомі вже зруйнували два відновлені пам’ятники Леніну. За словами директора департаменту масових комунікацій Харківської міськради Юрія Сидоренка, «вночі камера відеоспостереження біля суду Орджонікідзевського району зафіксувала, як невідомі на автомобілі накинули трос на пам’ятник Леніну, що в районі ХТЗ, повалили його і відразу поїхали. Міліція прибула через п’ять хвилин після події, але вже не застала хуліганів на місці. Пам'ятник сильно пошкоджений. Правоохоронці вилучили запис відеоспостереження, ведуться слідчі дії». За його словами, другий випадок стався у Карповському саду Жовтневого району: «Пам’ятник Леніну, відновлений лише два дні тому, знову пошкоджений, причому завдано набагато більшої шкоди». При цьому обіцяно ближчим часом відновити пам’ятники російському більшовицькому політикові, який знищив незалежну Українську Народну Республіку.

Божевілля? Ні. Це державна зрада. І з боку харківської мерії, і з боку міліції. Треба називати речі своїми іменами. Не можна будувати демократичну незалежну Україну, якщо вона помережана тоталітарною символікою, адже символи, як відомо, не тільки знаки пам’яті про минуле, а й дороговкази в майбутнє, в даному разі – у майбутнє тоталітарне і залежне від Росії.

Та монументальні символи – це не тільки соціально-політичні дороговкази. Тим більше, що у монументів Леніну в Україні з минулої зими істотно змінився їхній первинний зміст. Вони вже не символізують комуністичну революцію та інтернаціональне братерство трудящих усіх країн. Під ними мітингували і їх захищали з білогвардійськими та власовськими прапорами. А часом і з суто імперськими стягами «дому Романових». Що ж, символи – явище полісемантичне, і саме під таким кутом зору їх варто оцінювати. Не випадково на контрольованій терористами території та в окупованому Криму ленінські монументи не тільки спокійно височіють, а і є центрами тяжіння політичних сил певного ґатунку.

Це не випадково. Якщо виходити з популярної у світі (і, як на мене, дієвої) неофройдистської методології, то згадані монументи є типовими фалічними символами, які означають могутність, неперевершену силу, здатність на все, аж до примусу та ґвалтування. Ці якості у масовій підсвідомості асоціюються з «великим батьком» і переходять на його прихильників. А хто є у сьогоденні таким «батьком народним», «національним лідером» для тих, хто перебуває у радянсько-російському символічно-семантичному полі? Вірно, особисто В.В. Путін. Отож під цим кутом зору статуї Леніна на височенних, високих і не дуже високих постаментах – це такі собі велетенські «фалоси Путіна», символи його влади над Україною (здавна традиційно жіночим началом), якщо хочете, символи його здатності ґвалтувати Україну і вдень, і вночі.

До речі, Бастилія у Парижі за королівських часів теж сприймалася як символ такого роду – і не в останню чергу саме тому була атакована та зруйнована повсталими парижанами у 1789 році, хоча не являла реально ніякої воєнної загрози. І зовсім не випадково щороку 14 червня Французька Республіка гучно відзначає День узяття Бастилії як свято-символ національної єдності, проводячи традиційно найбільший у Європі військовий парад на Єлисейських полях у Парижі. І зовсім не випадково 4 серпня 1789 року, невдовзі після штурму і здобуття Бастилії, парламент скасував феодальне право, а 26 серпня проголосив Декларацію Прав Людини та Громадянина. Символічна могутність «великого батька всіх французів» була знищена, тож люди стали вільними, стали громадянами.

Тому-то – на рівні підсвідомості – так запекло воюють проти знесення пам’ятників Леніну апологети «русского мира» (хоча, зважаючи на погляди самого Ілліча, мусили би радіти, що звершилася помста творцеві першої у світі тоталітарної держави і що їх самих за ленінським наказом не розстрілюють за те, що начепили «колорадські» стрічки) – йдеться-бо не просто про суто політичні справи, а про символічну кастрацію отого самого «альфа-самця» і «народного батька»…

Тому-то наша власна Бастилія у вигляді сотень зацілілих монументів Леніна і тисяч інших тоталітарних ідолів повинна бути зруйнована, і не в останню чергу – у прикордонному Харкові, бо без цього і революція залишиться незавершеною, і «великий кремлівський батько» матиме потужні символічні інструменти для зовсім не символічного ґвалтування України.