Гуляючи вечором по Львові з поетесою Анастасією Дмитрук і своїми новими друзями після творчого вечора у Дрогобичі 13.09.2014, наткнувся на AUDI A6 із російськими номерами "р147мн 77" у центрі міста, на Театральній (біля Леополіса). Вроді все було спокійно, але коли чоловік віком приблизно 35 років "лисий" побачив футболку яка на мені із гербом України і написом "Це моя і твоя війна" - вирішив крикнути! - "Слава Путіну!"

Довго я не чекав щоб зробити йому зауваження. Але чомусь це зробив тільки я! Всі інші прохожі цього не чули, або їм було байдуже! Швидше за все байдуже - добре почуватися лайном у цьому світі. Почалася гостра розмова де у мою сторону звучали фрази - "ти гнида бандеровская", "западное чмо" і т.д. Із машини вийшла ще якась жінка 30-35 років і чоловік віком 35 років зростом приблизно 2м.

Також прозвучала від нього "чудова" фраза - "Ти думаєш тобі хтось допоможе" - на що я відповів - ні! Так, на мої спроби пояснити львів'янам хто ці три особи - я побачив цілковиту байдужість. Це той Львів якого я не бачив раніше! Розмова довго не тривала - почалася бійка нерівними силами. Після того як "лисий" впав - я відчув по голові удар важким предметом. Це була та жінка, а чим вона мене вдарила так і не знаю, був тільки сильний удар. І тут зненацька хтось мене кусає за праве вухо. Це був той самий "лисий"! Ситуація дестабілізувалася - так як не можливо одною рукою відбиватися від жінки, коли твоє вухо міцно тримають зубами! Бійка закінчилася, нас роз'єднали, коли я боровся на землі із "лисим", а та дурепа копала мене по ниркам.

Так і сталося - мені відкусили кусок вуха, натовп зібрався, але ніхто не хотів допомагати, крім моїх нових друзів! Було людей 30-40 які оточили нас навколо, були таксісти, яких я просив заблокувати машину - але всім було байдуже. Ось це "Безпечне місто" - ось ця моральна столиця України - де у центрі кричать - "слава путіну", а всім на*рати!

Ось воно "класне" львівське життя!

Запам'ятайте люди цю морду, ці номера - і якщо хтось знає про цю особу, хто це, де її можна знайти пишіть мені у приват, буду дуже вдячний.

Це був я, і я поважаю себе як людину, як Українця. Я оцінив ситуацію, і я знав на що я йду! Було важко! Підтримки так і не було! Але це міг бути дехто інших, дехто гірше фізично підготовлений! Щоб тоді було я не знаю, але у цей вечір мені було стидно за львів'ян. Хоча з іншої сторони справжні львів'яни на сході!

ПС. День перед тим, на творчому вечорі Анастасії Дмитрук, солдати АТО із 80-ї бригади подарували мені значок ВДВ - кажучи "Щоб свої тебе на сході впізнавали!" Це було дуже приємно! Цей значок пройшов вже своє хрещеня, але ворог уже і у нашому місці! Львів уже не є безпечним! Бережіть себе!

Слава Україні!