Це фото ще гаряче. Йому від сили хвилин 10. Наші хлопчики повернулись з передової. Не охололі від бою, не переключені від ненависті. Поряд з ними повітря потріскує від накалу. 

- Гасили Омський спецназ, - розповідає збуджено Барс, - кращий спецназ Росії... був. Просили у нас півгодини, щоб своїх з поля бою повитягувати.

- Дали? - дивлюсь з надією.

- Дали!

Це прийшлі до влади на крові хлопців Майдану бояться рашистів. Наші їх гасять без страху, бо знають точно, яку хотять здобути собі країну.

- Не знімай! - Жорстко звучить з гурту в бік мого фотоапарата.

- Це ж з ким ми вже "на ти"? - Цікавлюсь.

- Ой, вибачте.

Ім треба трохи часу, щоб усвідомити, що вони вже вдома.

- А нас, нас сфотографуйте, пані Алло! - Стають у кадр троє.

- І нас, - людей у кадрі більшає.

- Це ж хто тільки що кричав "не знімай!"? - Сміюсь, намагаючись вмістити всіх в кадр, - або зачекайте, я з вами.