Всі звинувачують всіх!

Усі усім незадоволені!

Все погано!

Стало гірше ніж було!

Чи за це стояв Майдан?

Президент нас продав!

Прем'єр нічого не робить!

А колишні регіонали рулять по судах і митницях, не кажучи вже про банки і МВС!

І так далі і тому подібне...

Не мені, панове, затикати роти незадоволеним. У всіх цих словах, безумовно, є сенс.

Але!

Як співала Валентина Толкунова: "Мой милый, если б не было войны..."

Не Президент з прем'єром розпочали війну.

Не Президент з прем'єром роздали економіку олігархам.

Не Президент з прем'єром вкрали мільярди і відпочивають у Сочі.

Ми унікальний народ. Ми самі обираємо собі владу і самі чекаємо від неї див. Ми самі не виробляємо нічого і хочемо, щоб усе було. Ми самі зневажаємо свій вибір і бажаємо, щоб наш вибір поважали інші.

Ми такі, як ми є!

Ми еволюціонуємо. Ми вже не хомо-совєтікус, але ще й не хомо-європеус. У нас все попереду!

Якщо ми вже чиновників і депутатів "викидаємо" на смітник у прямому сенсі цього слова, то вже боятися нічого, треба йти і голосувати проти радянського минулого за європейське майбутнє!

Вибір є!

Вібір – за нами.

А плюватися слиною від обурення і незадоволення – діло нехитре. Тому що марне, а натомість дурне!

Добре колись сказав Джон Фіцжеральд Кеннеді:

"Не питай, що твоя країна зробила для тебе, питай, що ти можеш зробити для своєї країни."