До парламентських виборів залишається трохи більше ніж місяць. Основні партії провели свої з’їзди й висунули кандидатів за списками та в округах. Не всі з них, правда, досі оприлюднені, але тенденції вловити нескладно. Спробуємо коротко оглянути диспозиції українських політсил на старті виборчої кампанії та основні її тренди.

Порошенко чудово усвідомлює, що час грає проти нього та його рейтингу, тому вибори не можна відкладати.

До виборчої кампанії президент підійшов серйозно, тому серед кандидатів від іменної партії, крім очікуваних екс-тушок та колишніх регіоналів, соратників різного часу та просто потрібних людей, з’явилося кілька громадських активістів та, уже тепер, екс-журналістів. Загалом «Блок Петра Порошенка» виглядає типовою президентською партією влади помаранчевого типу з неодмінними «любими друзями» на борту.

Натомість «Батьківщина» втратила значну частину свого складу. Від Юлії Тимошенко пішли не лише зорієнтовані на Порошенка співпартійці, а й кілька старих соратників (наприклад, Олександр Турчинов), котрі вирішили рухатися у фарватері Арсенія Яценюка. Амбіції останнього, котрі фактично згасли після Майдану, знову починають зростати.

Команда «Народного Фронту» зіткана здебільшого з різних комбатів та колишніх членів помаранчевої команди. Прем’єр, схоже, робитиме ставку на голоси тих, хто не любить ні Порошенка, ні Тимошенко, але голосувати за нові сили бажання немає. Лідерці «Батьківщини» в цій кампанії слід розраховувати на свій традиційний електорат, а фронтовикам на тих, хто симпатизує діяльності Кабміну.

«Радикальна партія» Олега Ляшка продовжує орієнтуватися на свого традиційного виборця, котрий любить шоу та вважає, що його обранець рубає правду-матку. Лідер «радикалів» й далі експлуатує свій «дієвий» імідж, сподіваючись, що падіння його рейтингів, котре фіксують соціологи, явище тимчасове. Ляшкові не слід розраховувати, що отримає більше, ніж на президентських виборах, адже це було майже максимумом, який він може отримати. Здобути більше вдасться лише завдяки якимсь явним промахам конкурентів.

«Громадянська позиція» Анатолія Гриценка цього разу дуже ймовірно подолає 5-відсотковий бар’єр. Лідер цієї партії ніколи особливо нею не займався, працюючи здебільшого над власним іміджем. Політсила була для нього наче необхідністю, додатком для образу, мовляв, що ж за такий політик та й без власної партії. Завдяки союзові з «Демократичним альянсом», Гриценко отримає ще кілька місць у Раді.

«Свобода» опинилася в ситуації, подібній до тієї, в котрій була минулої парламентської кампанії. Вона так само балансує на межі проходження в Раду. Попереднього разу це дозволило їй зіграти на почуттях виборців, котрі вирішили, що потрібно голосувати за «Свободу», щоби УДАР та «Батьківщина» мали додаткову підтримку у Верховній Раді. На цих виборах такий номер теж може пройти, проте слід робити поправку, що зараз партія Тягнибока не є в опозиції та й «спецназу» для побиття регіоналів народ уже не дуже потребує. Проте представники «Свободи» в Раді точно будуть. Завдяки узгодженню кандидатів з політсилою президента, націоналісти проведуть до Верховну Раду з десяток депутатів.

«Самопоміч», завдяки своєму неочікуваному списку, відщипне трохи відсотків від пирога Гриценкової «Громадянської позиції». У них доволі схожий потенційний виборець – освічений середній клас. Також сила Андрія Садового може розраховувати на відтік електорату від політичної сили президента, проте варто розуміти, що потенційна електоральна ніша «Самопомочі» є не дуже великою та й бренд недостатньо розкручений. На цей випадок у списку знаходимо комбата батальйону «Донбас» та його бойових побратимів.

«Опозиційний блок» екс-регіоналів, Королевської та Рабиновича, який вже встигли охрестити «кремлівським», має непогані шанси отримати представництво в Раді, хоч і незначне. Більше надій протеже Льовочкіна покладатимуть на вибори в округах, де гречкою та іншими видами засівань їхні кандидати мають куди більше шансів пробратися в парламент. Також до них можуть примкнути переможці-самовисуванці, котрі не підуть співпрацювати з владою.

А от комуністи, зважаючи на провальний попередній досвід на мажоритарці, мають малі шанси. Їх виборець демотивований і не дуже бажає іти на вибори. Тому цілком ймовірно, що в парламенті нового скликання, вперше за всю історію незалежної України, не буде представництва КПУ.

Найімовірніше, 5% бар’єр подолає 5-8 політсил. Скільки саме їх буде – дуже залежатиме від політики президента Порошенка. Після скандального голосування в Раді по законах про амністію терористів та про «особливий режим» у деяких районах Донбасу він суттєво похитнувся, тому потенційний виборець «Блоку Петра Порошенка» може переметнутися до майже будь-кого з конкурентів.

Через нечітку ідеологічну спрямованість, партія Порошенка немає надійної бази, прив’язки виборця, окрім бажання частини соціуму не повторити помилку післяпомаранчевого періоду, коли на президентських виборах переміг Ющенко, а на парламентських більшу підтримку отримала Тимошенко, що посилило конфлікт між цими двома.

Старі бренди – нові тренди

Селебріті в мілітарі

Якщо в попередні виборчі кампанії основним трендом було включити до списку якусь зірку естради або перетягнути до себе когось із ворожого табору, то в часи війни, очевидно, усі налаштовуються на її лад.

Зважаючи на те, що останнім часом Україна пережила надто багато важливих подій водночас, то й тих, хто став відомим та популярним на цій хвилі стало немало. Завдяки такій великій кількості героїв різного масштабу та калібру: від активістів Майдану до комбатів із АТО, учасники виборчих перегонів мали з кого робити вибір.

Так у списках майже усіх політсил можна натрапити на джентльменський набір: екс-журналіст, командир батальйону або герой АТО, громадський активіст, зірка (естради, кіно, спорту etc).

Ключова роль всіх цих людей зводиться до одного й того ж – назбирати для партії додаткові очки й на своїй спині протягнути до Ради ще кілька людей із темної частини списку, куди часто заховують спонсорів партії.

Уступіть місце

Ще один свіжий тренд: один із лідерів політсили поступається своїм місцем у списку на користь якогось селебріті. Так Юлія Тимошенко йде під №2 в «Батьківщині» після Надії Савченко. А в «Народному Фронті» ж Турчинов уступив свою другу позицію активістці, екс-журналістці та колишньому урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики Тетяні Чорновол.

Ультрапатріотизм та камуфляж

Проукраїнські настрої будуть шалено використовуватися у цій кампанії. Проте ця боротьба патріотичного популізму різного масштабу буде малоефективною, адже її візьмуть на озброєння майже усі кандидати.

Сили Майдану та активісти

З’їзди партій та політичні коаліції засвідчили певну слабкість сил, що заявили про себе на Майдані. Вони вирішили піти легшим шляхом, і приєдналися до старих партій, замість того, щоби об’єднати зусилля і виступити спільним фронтом проти системи, що залишилася від режиму Януковича, і котру нова влада не дуже хоче змінювати.

Як завше, на їх спинах хочуть пролізти до парламенту професійні казнокради та пристосуванці. Ще одна мета тих, хто вирішив взяти до свого списку активістів – дезорієнтувати виборців, щоб усі провали можна було списати на громадських діячів та звинуватити їх в некомпетентності.

Щоби цьому протидіяти – громадські активісти, котрі перебуватимуть в стінах парламенту в різних фракціях мусять об’єднати свої зусилля, щоб не давати владі спуску й просувати реформи. Українці мають побачити, що систему можна змінити, що можливою є нова якість політики: без популізму та корупції, а з людським обличчям. Також це додасть впевненості тим, хто сумнівається, чи йти в політику, апелюючи до того, що це брудна справа і не хочеться в ній бруднити руки.

Якщо активісти провалять цю спробу, то режим докладе максимум зусиль, щоби переконати народ більше не голосувати за представників суспільства, а самі виборці вкотре втратять віру в можливість змін в Україні. Тому громадські лідери, що йдуть до парламенту мають усвідомлювати відповідальність, котра на них лежить. Такі шанси марнувати не можна.