Захід досить добре оцінює звичайні та ядерні військові можливості Росії. Але як щодо інших видів зброї?

Як бачимо з подій в Україні – а тепер і в країнах Балтії та деінде – традиційній військовій силі та грі м’язами відведено лиш незначну роль в арсеналі Кремля. Основне завдання його збройних сил є не, власне, самі бойові дії, а провокування, залякування і приниження. Це включає в себе вторгнення у повітряний простір інших країн (зокрема, Швеції, минулого тижня) або дратівливі польоти неподалік (наприклад, у випадку з Америкою). У такі дії вкладають сенс тренувальних навчань, що передбачають репетиції нападу, а також демонстрацію нової зброї (та готовність застосувати ядерну).

Окрім того, частиною психологічної війни є економічний тиск. Він може набувати форми обмеження доступу до російського ринку (це є болючим, зокрема, для польських постачальників яблук або литовських молочних експортерів). Така тактика створює «економічні злидні» – безробіття та зниження рівня життя – і, таким чином, здійснюється політичний тиск на лідерів тих країн, які вже й без того почуваються загроженими і нервують.

Енергетика є особливо довершеною зброєю. Великі енергетичні компанії плекають добрі стосунки зі своїми основними постачальниками. Вони будуть стогнати, якщо їхній уряд поставить під загрозу їхній прибуток через, скажімо, необачну підтримку санкцій.

У теорії, бізнес повинен піклуватися про збереження верховенства права (запитайте росіян, що це таке, коли бізнес працює в країні, яка відчуває брак верховенства права). Однак на практиці, все це занадто спокусливо – мати справу з людьми, які знищать вашу країну в довгостроковій перспективі, але пропонують прибуток в короткостроковій. Отже, Росія водить морквиною дешевих та надійних поставок газогоном «Південний потік». А віслюками, які ведуться на цю морквину і жують її, є Австрія, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Італія, Сербія та Словенія. Вони не усвідомлюють, що ціною цієї моркви є те, що їх запрягли тягти російську підводу.

Якщо ж ви роздратуєте Кремль, то вам перекриють газову трубу (саме це сталося нещодавно з Польщею та Словаччиною). Щоправда, існують й інші постачальники газу і альтернативні джерела енергії. Однак за них треба заплатити вищу ціну: втрачаються робочі місця, витрати стають більш високими і на початках менша надійність. Небагато виборців погодились би прийняти таку ціну як плату за національну безпеку.

Корупція є корисним засобом заохочення до правильного ухвалення рішень і в енергетиці, і в інших галузях. Для чого здійснювати вторгнення до країни, коли ви можете фінансувати політичні партії, які виконуватимуть ваші накази (відкрито чи таємно); або запропонувати високооплачувану роботу політикам після їхнього виходу на пенсію? Ви можете запропонувати гроші журналістам і редакторам, спонсорувати аналітичні центри і підтримувати неурядові громадські організації для просування своїх інтересів. Як наслідок – суспільне життя змінюється. Ті, хто виступав проти Росії, почуваються бідними і самотніми. Ті, хто підспівував Кремлю, процвітають професійно і особисто.

Завдяки своїм спецслужбам Кремль співпрацює з організованою злочинністю (як наприклад, у Болгарії). Якщо ви контролюєте потужних місцевих мафіозі, ваші опоненти почувають себе у ще більшому остраху. Більше того, корисними помічниками в кібернетичній війні є злочинні хакери – чи то стоячи за масованими кібернападами, як це відбулося в Естонії у 2007 році, чи то для більш складного блокування урядового зв’язку, як це мало місце в Україні. Психологічна війна пропонує безліч можливостей – таких, як штучно створена фінансова паніка (знову ж таки Болгарія).

Старомодна ж тактика дипломатичних трюків на кшталт «розділяй та володарюй» теж добре працює. Кремль натякає Заходу, що допоможе йому на Близькому Сході в обмін на розв’язані руки в Україні. Навіть якщо нічого не відбувається, це все одно деморалізує інших східноєвропейських союзників Заходу.

Поєднує все це вкупі російська пропагандистська машина з її шквалом заперечень, двозначності, лицемірства і підходом «ви на себе подивіться»… Основний посил російської пропаганди полягає в тому, що, мовляв, тісніші зв’язки з Росією кращі, аніж ставка на залежність від слабкого, владолюбного та загниваючого Заходу.

Поодинці жоден з цих видів зброї не є вирішальним. Але вони разом створюють потужне поєднання. Росія веде «гібридну війну». Захід ще не готовий до «гібридної оборони».