Коли голова адміністрації президента Росії Сергій Іванов говорить «А», Володимир Жириновський говорить «Б». Так, так вже склалося — блазень або/й п’яний завжди виголошує те, про що інші вважають за краще промовчати, надавши можливість співбесідникові додумати самому.

У великому інтерв’ю «Российской газете» Сергій Іванов нехай і у властивій нинішньому керівництву Росії езопівській манері, але все-таки віддав належне мирним зусиллям Президента України на Донбасі, ніби побіжно закінчивши частину інтерв’ю, присвячену Україні, напівнатяком, що, незважаючи на досягнуті домовленості й усі зусилля, конфлікт у регіоні триватиме ще не один рік.

Ні, навіть обтічніше сказав, ніж це подали українські ЗМІ: «На керівництво України чекає титанічна робота. І скільки років це займе, я не знаю». Якщо судити лише з цього інтерв’ю, Сергій Іванов виявився набагато більше дипломатом, ніж його тезка, глава дипломатичного відомства Росії Сергій Лавров, який полюбляє рубати з плеча.

Випадково збіглося чи ні, але майже одночасно з сайтом «Российской газеты» сайт німецького таблоїду Bild опублікував розгорнуте інтерв’ю «монстра російської політики, який погрожував своїм політичним опонентам побиттям, а журналістам зґвалтуваннями, який пропонував підірвати атомні заряди в Атлантичному океані, щоб затопити за допомогою цунамі Великобританію... засновника й главу вкрай правої ЛДПР, одного з 24 росіян, проти яких ЄС запровадив санкції...»

Незважаючи на сьогоднішню 12 мільйонну читацьку аудиторію, Bild починав, як і українські «Вести», з безкоштовного вуличного листка, собачі купки лайна його спеціалізація, а вже Володимир Жириновський, поза сумнівом, тягне на тварину і, відповідно, купку більшу. Так ось про зв’язок з інтерв’ю Сергія Іванова.

Отже, крім майже одночасної появи (різниця в часі публікації на сайтах видань — 1 година) двох інтерв’ю, Володимир Жириновський розгорнуто пояснив, що означає процитоване вище дипломатичне формулювання Сергія Іванова: «Якщо процес розпаду країни (України. — А.П.) збереже колишній темп, то вже до 2019 року України як незалежної держави не буде».

Отже, івановські «скільки років, не знаю» конкретизуються до п’яти, а «титанічна робота» «керівництва України» за «оптимістичним прогнозом» Володимира Вольфовича увінчається в кращому разі збереженням «на місці України... шести-семи регіонів з населенням 10—12 млн осіб». Зауважу, саме «на місці України» — не просто «на Україні», а ось навіть «на місці України», оскільки «оптимістичний прогноз» Жириновського поширюється лише на збереження деякого безіменного «місця» з деяким безіменним «населенням», але ніяк не колишньої назви.

Найменування «Україна» й «українці» Володимир Вольфович у своєму «оптимістичному прогнозі» явно планує назавжди стерти з політичної карти світу. Ну а свій «песимістичний прогноз» Жириновський європейським журналістам озвучити не наважився. Підозрюю, в ньому багато невтішного вже навіть не для України й українців, а й для багатьох інших народів Європи.

•  На пострадянському просторі взагалі дуже полюбляють прогнози — від астрологічних до політичних. І грішні тут не лише росіяни. Пригадаємо, як в дні Майдану в Україні були надзвичайно популярні прогнози про неодмінну швидку кончину Януковича буцімто від закарпатського мольфара Михайла Нечая й від отця Германа Будзінського.

Ніхто не звертав уваги на відверті нестикування в датах (наприклад, у першій публікації прогнозу мольфара звучала дата лютий 2013 — на рік раніше Майдану). Люди, втомлені від безвихідного багатомісячного протистояння, відчайдушно потребували щонайменшого промінця надії й знаходили його навіть у таких сумнівних джерелах. Але чим Росія відрізняється від України — на подібних прогнозах там побудовано державну ідеологію і навіть державну політику.

•  Звісно, прогнози ці там роблять не мольфари й навіть не астрологи. Хоча останні відчайдушно намагаються привернути до себе увагу можновладців. Пам’ятний ще з 1980-х Павло Глоба працював (або вдавав, що працює) на штаб Юлії Тимошенко, передрікаючи їй перемогу на президентських виборах 2010 року, й щороку публікує політичні прогнози як у Києві так і в Москві, часом прямо протилежного змісту.

Наприкінці лютого цього року в інтерв’ю LiveNews він провіщав, що «з Україною все буде добре. Україна рухається до національної самоідентифікації», забувши про власний прогноз ще 2009 року: «до 2014 року в Україні існуватимуть де-факто дві незалежні одна від одної адміністрації, при збереженні формальної цілісності території». Адже майже вгадав! Майже, тому що між 2009 і 2014 роками він зробив ще кілька десятків таких самих інформаційних вкидань найрізноманітнішого змісту, один з яких неминуче мав влучити в яблучко. Тоді, 2009-го, Глоба багато чого напророкував. І розвал України і ЄС, і банкрутство Америки. Щоправда, в тому ж інтерв’ю він порекомендував зберігати гроші в євро, а не в доларах, забувши, вочевидь, що євровалюта неминуче піде в небуття, якщо його ж власний прогноз розвалу ЄС збудеться. Біда Павла Глоби в тому, що його манера роботи сформувалася ще в роки перебудови, коли про інтернет у нас ще ніхто не чув. Тепер же будь-хто зацікавлений з легкістю може знайти не лише текст будь-якої статті на маловідомому сайті, а й запис телепередачі на маловідомому телеканалі. Варто лише захотіти, й можна зіставити всі прогнози Глоби до одного. Але й сам Глоба працює тепер зовсім інакше. Адже астролог має читати майбутнє за зірками? Ось Павло Глоба й намагається інтерпретувати те, що кажуть зірки політичного небосхилу, розумно розраховуючи на те, що зірки ці полюбляють чути з чужих вуст свої ж власні слова. Проколовшись у лютому, тепер він як «Отче наш» повторює свій власний прогноз 2009 року. Але хто його слухає?!

•  У сьогоднішній Росії передбачення майбутнього (сучасною мовою — футурологія) поставлено на наукову основу. Пішла у небуття епоха Петриків, які добували за допомогою своїх магічних фільтрів зі звичайної водопровідної води наукові звання й бюджетні мільярди, дбайливо зберігаючи при цьому всі небезпечні бактерії, що містяться в ній, і елементи таблиці Менделєєва. Сьогодні ці люди розвивають нанотехнології й підривають космічні ракети, в найближчому майбутньому плануючи перетворити на свій особистий бюджет колонізацію Місяця. А в суспільних науках Глазьєви й Дугіни обволікають у мову політології й економіки ті самі прогнози, які перекладає мовою астрології Павло Глоба і які з безпосередністю міського божевільного, або, мовою російської традиції, юрода, озвучує з політичної трибуни Владимир Жириновський. — Нова Імперія, превентивний удар по Заходу, нова Світова війна...

— «Те, що було сказано Володимиром Вольфовичем, ...не завжди збігається з офіційною позицією Російської Федерації», — опустивши щурячо-сірі очі додолу, прокоментував місяць тому в Ялті його одкровення Володимир Путін. «Не завжди». Поки не збігається. Чи не збігається лише з офіційною позицією?

Тут Володимир Володимирович, як і голова його адміністрації, вважає за краще напустити диму, вкотре публічно відмовившись від запропонованої кремлівським юродом корони. Та чому ж не збігається? Адже через кілька тижнів, не далі як на початку вересня, вже не Жириновський, а цілком відповідальна особа — координатор управління генінспекторів російського міноборони генерал армії Юрій Якубов заявив про необхідність внесення до нової воєнної доктрини Росії можливості превентивного ядерного удару по США та країнах блоку НАТО у відповідь на «справжню інформаційну війну», яку Захід нібито розгорнув проти путінського режиму. І все це на тлі підготовки навчань ракетних військ стратегічного призначення Росії, а також зовсім уже недавньої вівторкової заяви віце-прем’єра Дмитра Рогозіна про плани на найближчі роки повністю обновити ядерний арсенал Росії до 2020 року.

•  Отже, коли Володимир Жириновський говорить «Б» слідом за «А» голови адміністрації президента Росії, він знає, що говорить. Адже те, що у Жириновського на язику сьогодні, вже завтра буде на язику в тих, хто сьогодні дипломатично заявляє про те, що його слова не збігаються з «офіційною позицією Російської Федерації». Сьогодні найнадійніші прогнози російської політики озвучує саме Володимир Вольфович.