Фотографії колон російської армії, які перетинають російсько-український кордон...

«Русские идут! - Не русские, а россияне. - Именно русские! - Не надо демонизировать русских как этнос. Против нас воюет не народ, а страна, путинская Россия. - «Русские идут» - це усталений вираз часів Холодної війни. Навіщо сперечатися з усталеними виразами?..

Приблизно так виглядає одна з багатьох внутрішньоукраїнських суперечок, пов'язаних з визначенням найбільш точного імені агресора. Приблизно так виглядають щоденні муки української політкоректності.

Хто розпалює вогонь війни? Хто постачає зброю сепаратистам і кримінальним групам? Хто отруює пропагандою уми і серця, душить парами «митної» отрути? Хто загрожує закрити вентиль газогону, не впускає і не випускає, говорить про радіоактивний попіл, сіє зерна недовіри, взаємної неприязні, ворожнечі і ненависті? До цього часу не було знайдено визначення, яке б влаштовувало всіх.

З одного боку, логічно було б припустити, що все-таки росіяни. Саме ті 80 % росіян всіляких національностей, які підтримують політику «насильницького умиротворення» Путіна щодо незалежної України. Начебто все просто і зрозуміло.

Тільки от не сходиться. Суто лінгвістично. Чому, наприклад, війна Російської імперії називалися «русско-японская»? Напевно, в цьому був якийсь великий ідеологічний зміст. Етнічні росіяни України не можуть прийняти назву «русско-украинская война» з очевидних причин. Прийняти таку назву - це перевести дискурс на інший рівень братовбивчої ескалації. Жорстока дилема.

Але Севастополь же теж «город русской славы». І неможливо відокремити мем «город русской славы» від хвилі російських патріотичних сентиментів, що виникають у процесі споглядання віртуального банера «Крымнаш». «Город российской славы» не звучить. Та й взагалі, не можна міняти ключовий слоган в ході рекламної кампанії. Все має бути відповідно до правил маркетингу нової епохи гібридного військово-інформаційного насильства...

Крім умовної дихотомії «російський» і «русський», з'являються й інші варіанти, в межах методології пошуку нескінченного «третього шляху». Може, Україна воює з «совками», з наднаціональним політичним етносом «совків»? Це дуже складна концепція. Емоційно красива, але мало вписувана в офіційні документи про перемир'я. При цьому є багато людей, які зупинилися на цій версії. Плюс, з'являються нові релігійні течії та секти, синкретичні культи і язичницькі ритуали. Один феномен православного чекізму чого вартий.

Далі ще складніше. Люди, які зі зброєю прийшли вбивати українців і які говорять кавказькими мовами, - це хто? Точно не «русские». Майже точно не росіяни. Мало схожі на совків. Чеченці? Начебто ні. Кажуть чи то кадировці, чи то посіпаки, чи то просто найманці без принципів. Яке відношення вони мають до «русского мира»? Зовсім усе заплутано.

Боюся, що мир не настане до того часу, поки росіяни самі не визначаться в тому, хто вони. На Заході все набагато простіше. Russians - це і совки, і «русские», і росіяни, і кавказці, і Путін, і Кремль. На Заході немає серйозної дискусії на цю тему. Українці ж продовжують муки пошуку політкоректного визначення для тих, хто їх убиває. Українці всіляких національностей та релігій думають над цим питанням. Сам по собі феномен пошуку найбільш м'якого і політкоректного імені для агресора, який де-факто веде проти тебе війну, - це надзвичайно унікальний феномен, з якого багато чого зрозуміло.