В якийсь момент це вже стає не смішно, не прикольно і не креативно. І це тим більше не має жодного відношення до Європи, європейських цінностей і європейського вибору, який якраз багато хто в країні відстоював впродовж останніх 10 місяців. Я про популярний тренд з переміщення політиків епохи злочинного режиму у смітники й організацію відкритих мордобоїв, як сталось в Одесі з однозначно негативним персонажем Шуфричем.

Так, ми дуже змінились за всі ці місяці. Ми стали дуже агресивними. Емоції переросли в радикалізм, експресія в агресію. Матюк став індикатором спражнього вболівання за долю своєї країни. Фотожаби з Путіним у домовині – засобом для різкого покращення настрою. Ми стали говорити слово "ЛИШЕ", якщо кількість загиблих на Донбасі вимірюється 9 загиблими за добу. Ми стали дуже нетерплячими до тих, хто неправильно паркується на номерах "АН" та "ВВ", але навіть не помічаємо тих, хто робить те ж саме на номерах "СА" чи "ВН". Ми охрестили зоною насильства й агресії Лугандон, не помічаючи, що місцями лугандонізуємось самі. Прикриваючись, при цьому, гаслами за Європу.

Але Європа – це не гігантський шопінг-мол чи вишуканий курорт, як дехто собі уявляє. Європа – це суд. І суд спражній, не народний. Люстрація – це теж суд, а не гільотина, як її уявляють деякі доблесні представники нашого суспільства. Смітник не може замінити суд. Кулак не може замінити вирок. Справжня Європа закінчується не там, де закінчується Євросоюз. Вона закінчується там, де закінчується закон. І Норвегія чи Швейцарія цьому доказ.

Чимало знайомих – навіть доволі розумних й освічених людей – щиро раділи кадрам з Журавським і Пилипишиним у смітниках та Шуфричу з окривавленим обличчям в Одесі. Цікаво, як вони будуть реагувати, коли їх вчорашні побратими – політики та громадські діячі з Майдану будуть так само окривавлені чи викинуті у смітник десь у відрядженні поближче до Лугандону? Чи це автоматично буде списано на звірства й кримінал?

Хтось запитає: але що робити бідним людям, якщо не працює закон, не працює Генпрокуратура і не працюють суди? Домагатись, щоб вони запрацювали, а не робити все для того, щоб вони стали непотрібними, бо ж є смітники й кулаки. І, до речі, є ще армія тітушок, яка нікуди не випарувалась після Євромайдану, просто розпорошилась по дворах й чекає, поки знову може встати з корташів і рванути в бій. Хтось запитає – як домагатись? Ну не мені казати це тисячам українцям, які за дві революції стали просто асами в ненасильницькому протесті. Тим більше в країні, в якій Президент настільки чутливий до власного піару.

P.S. Не знаю, як кого, але мене попередній режим дуже сильно не влаштовував не тільки тому, що він був глибоко корумпованим, але й тому, що він був глибоко криміналізованим. А між вуличними розправами та криміналом грань дуже тонка.