Ще на початку березня, коли ледве відгриміли фанфари на Олімпіаді в Сочі та ще стояв сморід від спалених покришок на Майдані, мені надійшов лист. Московські журналісти з «РИА-Новости» зробили розсилку серед українських колег із запрошенням відвідати семінар у Москві, який був присвячений... загрозі геноциду росіян в Україні та самообороні південного сходу.

Це була малесенька цеглинка в тому мурі інформаційної, а згодом і реальної війни, яку будували російські служби. Нас вже давно не дивує цинізм російських ЗМІ. Але далеко не всіх вражає те як недолуго ми справляємось із такими провокаціями. Ми – українці – переживаємо один із найтрагічніших часів у своїй історії, коли саме в цей час на нашій території вбивають людей за національною ознакою, катують за національну символіку, виганяють з рідних теренів за проукраїнські погляди. І ми ж соромимось про це волати. Ні з трибуни сенату США, ні в Верховній Раді, ні перед журналістами

Президент жодного разу не вимовив це кричуще слово – геноцид. Ми можемо позіхати від зухвалості і безсоромності росіян, які перетворили нашу землю на згарище і при цьому ще й звинувачують в цьому нас, але чи ми можемо виправдати себе за те, що відвертаємо голову, мовчимо або відходимо від розмови про винищення українців.

Саме українців і всього українського. Хто замість нас розтиражує слово «геноцид» по шпальтах ЗМІ? Хто виступить на круглих столах перед світовою спільнотою з тим, що після штучно створеного Голодомору 30-х років ми зіштовхнулись знову з планомірним і цинічним вбивством українців? Натомість ми сідаємо за зовсім інші круглі столи з тими, хто цей геноцид і реалізує! Більш того, заграємо з ними і навіть виправдовуємось, розповідаючи вустами колишнього президента Кучми про «гноблення російської мови».

Ці факти говорять не про те, що хтось хоче за будь-яку ціну досягти миру. Хтось хоче поміняти Україну на власну відносну стабільність. Не може посміхатись Президент нашої країни на прес-конференції, в той час, як у сирих ямах сидить наш полонений солдат, а український бізнесмен, котрий допомагав армії, риє ворогу траншею.

А поки ми шукаємо форми акуратних, але красивих політичних промов, щоб нікого не зачепити і не образити, Росія продовжує працювати на випередження.

Вона знову відверто заявляє про геноцид росіян в Україні, який здійснюється «шляхом бомбардування українських територій». Ми, звичайно, можемо знову іронічно посміхнутись або знову позіхнути, мовляв, яка дурня лізе їм в голову. Але за цим інформаційним абсурдом криються реальні кроки агресора.

Наші ж відповіді обмежуються порушенням ГПУ справ проти посадових осіб Слідчого комітету РФ. Генпрокуратура України почала кримінальне провадження стосовно зазначених осіб щодо вчинення ними таких злочинів, як сприяння терористичної організації, втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, втручання в діяльність державного діяча. ГПУ встановило, що наприкінці весни цього року в структурі Центрального апарату СК РФ створено управління з розслідування злочинів, пов'язаних із застосуванням заборонених засобів і методів ведення війни.

Фактично росіяни створили орган для виправдання своєї агресії. Тому приклад історія із льотчицею Надією Савченко, яку Москва звинувачує у вбивстві російського журналіста.

Того самого журналіста, який розповідав про те як українці «вирізають молодих людей віком від 18 до 50 років». Тоді він мав зняти черговий сюжет для російського ТБ, але необачно потрапив у перестрілку, гадаючи, що бандити вже цілком контролювали ситуацію і можна спокійно прогулюватись по окупованому росіянами місту Металіст. Виходить, Росія, не соромлячись, тримає в полоні нашого військового, звинувачує нас у злочинах і розповідає про прагнення до миру. Ми ж вирішили, користуючись моментом, ще й погратись у передвиборчі перегони залучивши ім’я Надії Савченко до списків однієї з партій. Не знаю, чи легше від того Надії, але, на мою думку, такі штрихи лише підкреслюють трагізм ситуації.

Де громадське обурення, яке зрештою мають донести зайняті передвиборчими перегонами політики до світової спільноти? Виходить так, що президент Литви Даля Грибаускайте на міжнародній арені замість нас називає речі своїми іменами, нагадуючи світу про те, що на сході Європи відбувся зухвалий напад на країну, що відмовилась від ядерної зброї і прагне до ЄС. А світу про це нагадувати треба.

По-перше, ще з часів Комінтерну і Європа, і навіть Америка були просякнуті кремлівськими шпигунами, агентами впливу, які вправно коригували в потрібний момент курс цілих країн. По-друге, подивіться чи багато киян наразі думає про війну і небезпеку, яка поруч? А навіщо воно тоді Європі? Там акуратні газони і чисте повітря Альп. В Німеччині гумористичні передачі кепкують із трагічних подій в Україні. Їм смішно.

У них хороший настрій, так само як і в нашого Президента. Приставлений до Ігоря Плотницького – ватажка бандитів із «ЛНР», який став стороною Мінських перемовин - його «куратор» із ФСБ під псевдонімом «Микола Павлов» має своє бачення долі Донбасу. У нього є чіткі інструкції – ні про яку федералізацію не йде мова взагалі, а тим більше про особливі статуси чи якісь там особливі права для території в руслі президентської реформи по децентралізації влади на місцях. У них існує чітка мета – Донбас не має належати Україні. Більш того, активно впроваджується політика заселення осель луганчан, які виїхали із зони АТО.

Одна жінка, яка повернулась як і багато інших мешканців міста, за речами в Луганськ, побачила на своєму подвір’ї «еленерівців» із сім’ями. На воротах наклейка – «охороняється ЛНР». Після погроз автоматника вона поїхала із міста назавжди, полишивши майно і надії на повернення. На моїх очах бандити в камуфляжі з автоматами виносили майно із квартир.

Зрозуміло, що власники цих квартир ніколи не побачать вже рідної землі, бо вони або мертві, або повертатись для них украй небезпечно. Чи не нагадує це часи, коли після штучно створеного голоду 33-го року, після репресій, винищення цілих пластів населення, селища на Луганщині заселялись росіянами? Їм давали безкоштовно звільнені оселі та родючі землі. Їхні нащадки зараз розповідають про те, що вони на сході «корінне населення». І я нічого не маю проти людей, але як можна не бачити очевидні процеси? Процеси, які творяться зараз, більш того – повторюються.

До заяв Москви щодо міфічного геноциду росіян в Україні треба ставитись дуже серйозно. З вуст Кремля жодна фраза не лунає випадково і за очевидним абсурдом заяв стоїть зухвалий, цинічний прорахунок. Вони чітко усвідомлюють, що нищать українців і навіть радіють з цього. Так, радіють. Для розуміння цього варто побувати в їхньому середовищі, відчути їхні настрої.

Фраза Москви про «геноцид» росіян говорить про одне – на нас будуть продовжувати нападати, нас – українців – будуть продовжувати нищити. Якщо ж ми будемо мовчати про це – від Карпат до териконів Донбасу – то маємо шанс залишитись перегорнутою сторінкою історії, написаною не нами.