«Понад 46 тисяч європейців вибачилися перед президентом Російської Федерації Володимиром Путіним за збитий Боїнг». — Ні, я не наполягатиму, що це новина тижня, чи навіть новина якогось дня з минулого тижня. Подібного роду заголовки останніми місяцями часто мелькають на передовицях російських ЗМІ, і у довірливих росіян за цей час, цілком імовірно, вже встигло скластися уявлення, що це європейці збили російський авіалайнер, а не навпаки. Був навіть створений сайт dearputin.com, на якому згадані вище «європейці» продовжують підписувати звернення до російського президента: «У Європі, з її історією кровопролитних воєн, що спалахнули через зверхність і жадобу, європейські лідери зазнали повного морального падіння й через свою наївність підстроюються під американську політику імперіалістичної агресії».

•  Хто ж ці люди, що покірливо підставляють свої щоки кожному зустрічному грубіянові, зовні інтелігентні, але в просторіччі звані «корисними ідіотами»? Та чому ж у просторіччі?! Авторство цього виразу заведено приписувати Володимиру Леніну або Карлу Радеку. І, як колись великий Бернард Шоу не помітив голоду в сталінському СРСР лише тому, що особисто його тут ситно годували, — адже дійсно, в його уявленні, якщо голод, то харчів має бракувати всім, зокрема й Вождям, — так і тепер тисячі представників західної інтелігенції щиро готові на будь-яке підлабузництво перед Володимиром Путіним, щоб уникнути нової війни. Урешті-решт, поки ціна полягає лише в якійсь там Україні, то чом би не полишити її напризволяще.

То хто ж вони, «корисні ідіоти Путіна»? Не претендуючи на повноту огляду й зважаючи на обсяг статті, візьму лише двох: французького есеїста та польського дипломата.

•  «Володимир Путін — людина, в якій ще збереглося втілення світу Адама... нестерпна мужність... атлет, чемпіон у бойових мистецтвах, у стрільбі й полюванні — змушує скаженіти. Суспільству до смаку ідіоти-бігуни, гольфісти-веселуни, їздуни на моторизованих лижах, але йому не до вподоби люди, які належать своїй землі. Глава держави — патріот, що мислить історично, стратегічно, як наступник царів і СРСР, — такий їх іще більше виводить із себе...» — Якось не віриться, що ця ікона написана з Володимира Путіна десь за тисячу кілометрів від західних рубежів Росії. Утім французький публіцист Ніколя Бонналь, людина схильна до ідеалізму. У списках його робіт книжки, присвячені передбаченням Нострадамуса, Середзем’ю Толкієна, та й сам він, незважаючи на свої 54, не проти взяти участь у зустрічах любителів вештатися на свіжому повітрі в костюмах ельфів, гномів, хобітів і орків. Він сприймає творчість Толкієна як нову «релігію з особливими обрядами й таїнствами, верховними жерцями, подібними до Гендальфа, і їхньою паствою у вигляді хобітів, що прагнуть духовної досконалості». Його власний світ, як у творчості британського письменника, чітко розділений на біле й чорне, й Володимира Путіна він мислить одним з ельфійських королів, таким собі Елрондом у виконанні безсмертного «агента Сміта» Хьюго Вівінга.

Але Ніколя Бонналь не такий простий, як здається. У свої студентські роки він був одним з лідерів «Групи «Союз оборони»» — французької крайнє правої студентської організації, націоналістичного революційного руху, що веле свою історію з революційного 1968 року. З тих бурхливих років Ніколя Бонналь виніс свої войовничий антиамериканізм і антисемітизм, яким і присвячена більша частина його робіт, що перекладаються сьогодні російською. І цей націоналіст-ідеаліст у своїх коротких штанцях, з усім його толкієнівським містицизмом і пошуками «Третього шляху» (не капіталізм і не комунізм), наскільки нагадує він німецьких мрійників 20-х років, які заслуховували до дір платівки з Вагнером і марили новим тисячолітнім Рейхом. Його преклоніння перед силою, його захоплення Путіним тим сильніше, чим нікчемніше він сам — письменник-невдаха, що копить злість на світ, у який він так і не зміг вписатися.

•  З відставних і діючих політиків і чиновників країн Євросоюзу, які виявилися тією чи іншою мірою корисними Володимиру Путіну, у виборі персонажа для цієї колонки я зупинився на відставному польському дипломатові Станіславі Чосеку. І не тому, що він хоч у чомусь проявив неординарну «корисність». Швидше навпаки, саме за його сірість, типовість, малозначність. Адже поряд з тими ж президентами Чехії Вацлавом Клаусом і Мілошем Земаном він здається фігурою навіть нешкідливою, а його проросійська позиція ховається за дипломатичними формулюваннями й навіть популістськими антиросійськими гаслами, на кшталт того ж заклику «бомбити Путіна» в заголовку його останнього інтерв’ю. Та все ж при детальному розборі його експертних висловлювань чітко просліджується свідоме спотворення як ситуації всередині України, так і всередині Росії. Так, Майдан Станіслав Чосек називає «кінцем української демократії», а нинішню Україну називає олігархічною диктатурою за якої «прокинулися» й «безчинствують націоналісти», цілком очевидно вважаючи Україну Януковича зразком цієї самої демократії, а самого президента-втікача якщо не комуністом, то переконаним борцем з олігархами.

•  Але тільки послухайте, що він говорить про Росію: «...Росія наробила багато шкоди, тому пристойність вимагає, щоб вона понесла відповідальність. Є за що. Проте в довгостроковій перспективі третирування Росії безглузде... З часом Європа могла б звернутися до Путіна з пропозицією допомоги, чимось на кшталт нового плану Маршалла, щоб він міг реформувати державу від самих основ: створити демократію й сильний середній клас...» Якщо послухати пана Станіслава, то можна на секунду подумати, що відсутність демократичних реформ і практично повне знищення середнього класу (економічно самостійного, а не, як у Росії, залежного від держави) в Росії пояснюється виключно браком фінансів, і якби Путін отримав десь 2012 року додаткові європейські кредити, сьогодні ми б побачили в Росії торжество лібералізму. Узагалі, історія з російським середнім класом — улюблений коник пана Чосека: «У Росії мало середнього класу, але він уже здійняв галас. Якби у Путіна була ідея, як задовольнити бажання власного суспільства, він би дозволив демократію. Але Росія не знає, що їй з самою собою робити». Це не Путін знищив середній клас, що народився за Єльцина, й боязкі паростки демократії, це середній клас злякав Путіна, це російський народ сам не знає й не вміє, що робити з демократією, а Путін просто «відчуває душу свого народу», що потребує «авторитарного правління». «Так було й за царів, а потім за комуністів. У Росії влада завжди походила від Бога», — підсумовує Станіслав Чосек, у цей момент такий схожий на любителя Толкієна Ніколя Боннеля.

•  Утім біографія цих двох персонажів така різна! На початку своєї кар’єри виходець з польської версії комсомолу Станіслав Чосек вислужився в секретарі ЦК і навіть ненадовго в члени Політбюро ПОРП, був тісно пов’язаний з Міністерством громадської безпеки ПНР і відповідав за контакти з системною опозицією. Завдяки цим своїм контактам у польській опозиції після краху соціалістичної Польщі він успішно уникнув люстрації, пересидівши її як посол спершу в СРСР, а потім і в Росії. А закінчив кар’єру радником іншого колишнього польського комсомольського функціонера президента Польщі Олександра Квасьнєвського.

Крайнє праві, європейські нацисти, колишні комуністи й агенти спецслужб... Антинатовські протести «Групи «Союз оборони»» в роки перебування там Бонналя фінансував через Сирію СРСР, про що писала газета французьких комуністів «Юманіте», Станіслав Чосек і не приховує свої старі зв’язки. Словами улюбленого автора Ніколя Бонналя, на Сході з’явився новий темний володар, і вся нечисть, що було зачаїлася в найтемніших кутках після падіння СРСР, знову потягнулася до брудних грошей, що колись їх вигодували. «Корисний ідіот» — це той, хто коїть зло, щиро помиляючись, але дуже багато сьогоднішніх західних голосів Путіна ще в 70-80-ті перейшли в ранг професіоналів, яких заведено називати менш просторічними, але не менш неприємними термінами.