Запам'ятайте це фото. І тримайте його в голові, коли сьогодні лягатимете в чисте м'яке ліжко, коли завтра чекатимете на тірамісу чи цезар з лососем в кафе, коли невдоволено дзвонитимете оператору таксі, бо машини вже 20 хвилин немає, коли в крані вода буде недостатьо теплою, а вай-фай в торговому центрі недостатньо швидким. Це землянка. Брудна, холодна, сира і зазвичай мокра. І в жовтні 2014 в ній живуть люди. Так, в ті самі дні, коли Епл презентує 6 Айфон, а в 3-Д принтерах друкують будинки. І виривають в стінках печі, щоб розкласти багаття і хоч трохи висушити одяг, бо о шостій ранку його доведеться одягати і починати новий день на війні. Для когось 15-й, 90-й, чи 120-й. І з острахом чекати перших заморозків. Які обов'язково настануть, і обов'язково несподівано для Генштабу. І коли це фото вже добре закарбується у вашій пам'яті, тоді додайте до нього ще одну думку: ці тисячі молодих і не надто хлопців змушені жити в землі, бруді, холоді і смертельній небезпеці саме тому, що ви можете спокійнісінько піти в найближчий бар і замовити собі лонг айленд або мохіто, а після цього ще скаржитись на життя, бо офіціант був грубим і не усміхався, обслуговуючи ваш столик. 

І зважте, я не написав жодного слова про самі бої. А вони тут, повірте, попри заяви, не вщухають. Сьогодні, я прокинувся в цій землянці, саме від звуку розриву чергової міни. 

І відео про те, чого в тексті нема: смерть, осколки, гаубиці, перестрілки, вибухи. Блокпост в Чернухіно. Передова, якої офіційно не існує.