Добре пам’ятаю події 2001 року, коли уряди Польщі та Норвегії домовилися про постачання до Польщі норвезького газу. Тодішній прем’єр Польщі Єжи Бузек, майбутній голова Європейського парламенту, вважав угоду важливою не лише для Польщі, а й для всієї Центральної Європи. Історичним назвав підписання договору тодішній прем’єр-міністр Норвегії Йєн Столтенберг – зараз він генеральний секретар НАТО.

Однак в Москві були в нестямі і називали польсько-норвезький контракт «політичним». Угода з норвежцями – правда, рамкова – була останньою, якої домігся Єжи Бузек в ролі прем’єр-міністра країни. На парламентських виборах 2001 року перемогли ліві. Новий глава уряду Лешек Міллер, майбутній активний учасник посиденьок Валдайського клубу, зробить все можливе, щоб контракт з норвежцями не був реалізований. Економічних резонів для цього у нього буде скільки завгодно: російський газ дійсно був набагато дешевшим й доступним.

І набагато небезпечнішим. Кремль не постачає газ. Він використовує його як можливість тиснути на країни-одержувачі, впливати на їхню зовнішню політику, визначати можливості їхнього реагування на ті чи інші події. Враховуючи те, що газ, на відміну від нафти, становить незначну частину російських бюджетних доходів, Путін може експерементувати з поставками газу скільки завгодно – поки не доб’ється потрібного результату. І ми добре знаємо це з українського досвіду.

Російський газ – це корупція, нерозвиненість, злидні, війна і смерть. І чим швидше ми позбудемося його поставок, тим менше у цієї смерті буде можливостей стискати горло України кістлявою старечою рукою кремлівського правителя.

Через 23 роки української незалежності ми відкрили для себе норвезький газ: про початок його поставок повідомив глава «Нафтогазу» Андрій Коболєв. Звичайно, норвезький газ може виявитися дорожчим від російського. Але Ставангер – резиденція норвезького «Статойлу» – ніколи не буде вести себе так, як Москва. У Ставангері працюють професіонали, в Москві – шантажисти. У Ставангері керуються інтересами компанії, в Москві – вказівками Путіна. У Ставангері працюють чесні люди, в Москві – крадії. У Ставангері поважають українську державність, в Москві хочуть її знищити.

За це варто заплатити більше.