У Луганську бандити захопили Свято-Троїцький храм, який належить до Київського патріархату. Бандити вважають, що в Луганську має існувати лише Московський патріарх. До Києва в суботу прибув Лех Валенса, відвідав солдатів із зони АТО в шпиталі та поклав квіти на майдані Незалежності, не втримавши сліз.  

Хрещатиком після цього пройшовся багатотисячний натовп Маршу Миру. Із прапорами, гаслами та повітряними кульками. Спікер Держдуми Росії подякував спостерігачам ОБСЄ за те, що ті не помітили в Україні російські війська. Щоправда, чи обмежилася подяка словами, достеменно не відомо, але така сліпота спостерігачів давно не дивує.

Після того, як Кучма представляв інтереси України на перемовинах у Мінську, знаменитий «підрахуй» Ківалов має представляти перед Венеціанською комісією закон про люстрацію. Військові батальйону «Айдар» спіймали одного із «міністрів «ЛНР» так званого Малиша та привезли його в Київ, де бійці були затримані, а «міністр» звільнений. Згодом і «айдарівці» були звільнені, але з вимогою надати заставу. При цьому хтось знову «понадіявся» на сумнозвісний браслет для затриманих і начебто проґавив «беркутівця», якого звинувачують у розстрілах на Майдані.

Усе це деякі події минулого тижня, які вказують лише на одне – в Україні безлад. І війна тут ні до чого. Війна вже давно не може бути виправданням того бардаку, хаосу, сумбурного калейдоскопу парадів, боїв, зрад, політичних флешмобів, обдурювання людей, яке відбувається в цей найтрагічніший час.

Можна зрозуміти занижені цифри вбитих українців, адже не варто лякати людей. Їх, звісно, зовсім не тисяча, як йдеться в офіційних джерелах. Але не можна на тлі вистав «покарань» регіоналів та наркоторговців (як це відбулося в Одесі) «Правим сектором», робити димову завісу над реаліями. Ми не просто розслабилися.

Ми граємося з вогнем, який нас давно спалює. Ми палаємо! Звинувачувати перед народом «айдарівців» та відпускати бандита, який начебто і не такий уже й бандит – це сміятися над українцями, над тими, хто споживає цей інформаційний морок. Усім ясно, що у когось жнива. Хтось торгує індульгенціями і за певну суму можна із бандита не просто перетворитися на «порядного» громадянина, а й бути на очах у всієї спільноти ганебно відпущеним на волю.

Всі бачать, що якщо злочинця не можна відпустити, виправдавши його, то можна без докорів сумління використати так званий бракований браслет. Трюк, який проробили за часів Януковича із сумнозвісним ректором Мельником, а зараз із не менш сумнозвісним «беркутівцем» Садовником. Хтось навіть не напружується вигадати щось нове. Хтось просто лінується навіть приховувати злочинні вчинки, зловживання службовим становищем. Мені цікаво – чи є десь там на високому Олімпі хоч крихта усвідомлення того, чим це все має скінчитися? Вибори? Не до цього? Дурня! Хтось бігом, без оглядки висмоктує останні соки з країни. Хтось на тонучому кораблі розпродає шлюпки.

Про місцевих бойовиків на Донбасі за деякий час уже можна буде забувати. Їх уже повним ходом б’ють регулярні російські війська, як це сталось у Свердловську Луганської області, де «козаки Козіцина» нападають на бандформування. До речі, на вихідних трапився черговий, але красномовний випадок – бойовики в цьому ж Свердловську почали стріляти в обурений натовп, який зібрався з вимогою видати обіцяні гроші. Можна сказати, що до так званих референдумів 2 листопада територія «ЛНР» і «ДНР» буде повністю контролюватися російськими військовими і найманцями. Місцевим там уже давно життя немає.

Колишній міністр оборони Ігор Тенюх прямо заявляє, що протягом місяця почнеться чергове повномасштабне вторгнення Росії в Україну з метою забезпечити контроль над дугою від Харкова до Одеси і пробити вихід до Криму. Зима скоро і це велика загроза, якщо не катастрофи, то великих гуманітарних неприємностей у Криму. Не можна собі уявити цього вторгнення зараз, але враховуючи те, що наша влада проявляє себе  навіть не  як бізнесмени, а бариги, то дивуватися тут немає чому. Така загроза дійсно є. В цьому розкладі нам годі сподіватися на допомогу Заходу. Ми можемо скільки завгодно звинувачувати країни Європи в малодушності, навіть у зрадництві і матеріальній залежності від Росії, але спочатку все ж таки треба дивитися на себе.

Нам відмовили навіть поляки, які ще недавно заявляли про готовність постачати до України озброєння. Путін пригрозив? Може. Та чомусь здається, що є ще одна причина – нам не вірять. На нас дивляться, як на згасаючий вогник. Причому вогник, який може  в усякий момент вибухнути громадським невдоволенням. І, здається, що на Олімпі нікого це не цікавить. Корабель ще не затонув і можна продати ще три рятівні човни! А після того хоч потоп!