«Якби британські повітряні сили  

не оборонили Великої Британії,

США ніколи б не втрутились

у європейську війну»

Норман Дейвіс, британський історик

Складається враження, що після досить ефектних але неефективних результатів вересневого візиту Петра Порошенка до Вашингтону (про що Майдан ЗС попереджав ще напередодні візиту), офіційний Київ зосередився на так званих Мінських домовленостях, а у контактах з американською стороною у військово-технічній сфері виникла певна пауза або навіть розгубленість і нерозуміння, що робити далі.

Осмислюючи цю ситуацію «Майдан закордонних справ»  пропонує зробити невеликий історичний екскурс, щоб збагнути чи виникали подібні ситуації в минулому. Показовою у цьому плані є історія військової допомоги США Великій Британії на початку Другої Світової війни.

Відомо, що у другій половині 30-х років президент США Франклін Рузвельт був одним з небагатьох представників американського істеблішменту, які чітко усвідомлювали загрозу з боку нацистської Німеччини, не виключали можливості майбутньої конфронтації і розглядали різні можливості протидії агресивним зазіханням Гітлера.

 Тим не менш, Рузвельт визнавав наявність і суттєву чисельну перевагу серед політичної еліти США позицій ізоляціоністів, які вважали, що інтересам Сполучених Штатів нічого не загрожує і їм краще триматися осторонь важко передбачуваної європейської політики.  

Тому, цей далекоглядний державний діяч і великий майстер політичної інтриги обрав шлях обережного залучення США до антинацистських зусиль за допомогою поступового і послідовного впливу на політикум, засоби масової інформації та різні верстви американського суспільства.    

5 червня 1937 року Рузвельт виступив у Чикаго з резонансною «карантинною промовою», у якій, характеризуючи тодішню міжнародну ситуацію, зазначив: «Здається, на жаль, вірним, що епідемія всесвітніх беззаконь починає розповсюджуватися у ширину. Коли епідемія заразної хвороби починає розповсюджуватися у різні боки, суспільство об’єднаними зусиллями влаштовує карантин для хворих, задля захисту здоров’я інших і запобігання розповсюдженню зарази».

 Під час відомої прес-конференції 8 квітня 1939 року в Уорм Спрінгс, Джорджіа він визнав, що «збереження політичної, економічної і соціальної незалежності будь-якої малої нації» позитивно впливає на національну безпеку США.  

Етапною же вважається промова Франкліна Рузвельта в червні 1940 року у Шарлотсвіллі, Вірджинія, в якій він наголосив «Сьогодні десятого червня 1940 року, у цьому університеті, заснованому першим американським вчителем демократії, ми возносимо наші молитви і шлемо наші найкращі побажання тим, хто за морями веде з великою мужністю битву за свободу».

На думку, Рузвельта, несподіване падіння Франції влітку 1940 року, яка мала б битися, однак була деморалізована і капітулювала, означало безпосередню загрозу для безпеки США і він вирішив діяти значно більш активно.

У вересні 1940 року, за ініціативою президента і без погодження з боку Конгресу, Сполучені Штати передали Британії п’ятдесят есмінців, за що отримали можливість орендувати військові бази у деяких віддалених заморських володіннях Королівства.

Ну й нарешті саме завдяки особистим зусиллям Рузвельта у березні 1941 року Конгресом був прийнятий так званий Закон про «ленд-ліз», що фактично дозволяв Вашингтону допомагати Лондону будь-яким військовим спорядженням.

Політичним оформленням тісної американсько-британської взаємодії стала націлена на перспективу «Атлантична Хартія», затверджена у серпні 1941 року президентом США Рузвельтом і прем’єр-міністром Великої Британії Черчиллем.

А що ж у той дуже скрутний для себе час робила сама Велика Британія задля отримання американської допомоги?

Визначальною у цьому плані стала мабуть найбільш відома промова британського прем’єр-міністра Уїнстона Черчилля, коли у червні 1940 року він зазначив: «Навіть якщо знадобляться роки, навіть якщо ми залишимося одні (...), ми не поступимося, ми не здамося. Ми підемо до кінця, ми будемо битися у Франції, на морі і океанах, ми будемо битися у повітрі з подвійною силою і вірою, ми захистимо наш острів будь-якою ціною, ми будемо битися на узбережжі, ми будемо битися у місцях висадки, ми будемо битися у полях, на вулицях, ми будемо битися на пагорбах, ми ніколи не здамося. І навіть якщо, хоча я жодної секунди у це не вірю, наш острів або значно його частина буде підкорена і задушена голодом, наша велика Імперія не загине у своєму флоті і все рівно буде битися навіть по ту сторону океану, поки Новий Світ, сильний і потужний, з божою поміччю не прийде на допомогу Старому і не звільнить його».

Ця промова, за визначенням біографів Черчилля, буквально сколихнула країну, а наступні чіткі дії глави уряду допомогли йому згуртувати патріотів, нейтралізувати капітулянтів, позбутися некомпетентних військових і припинити боротьбу за вплив між чиновниками.    

Головним же чинником стала тверда рішучість Лондона у протидії агресії нацистської Німеччини усіма можливими засобами (відома «Битва за Британію») і реакція на неї з боку США. Зокрема, як вказує авторитетний британський історик Норман Дейвіс: «Якби британські повітряні сили не оборонили Великої Британії, США ніколи б не втрутились у європейську війну».

Інші фахівці також наголошують, що «значення «Битви за Британію» не лише суто військове. Хоча цей чинник мав у той момент першорядне значення. По-перше, англійці першими розвіяли міф про непереможність німецької армії, хоча б у повітрі. Більше того, не така вже й потужна в німців виявилася авіаційна армада. Принаймні, вона зовсім не відповідала завищеним очікуванням і невиправданим надіям гітлерівського керівництва. По-друге, перемога в цій військовій сутичці зміцнила моральний стан британців. Їхня країна одна воювала проти всієї Європи й вистояла в жорстокій битві».  

* * *

Отже, на думку «Майдану закордонних справ» Україні слід посилити роботу зі США щодо постачання військового спорядження смертельного ураження, сама навіть наявність якого на території нашої держави, має остудити деякі гарячі голови у Кремлі.

Необхідно опрацювати чіткий механізм і якнайшвидше запровадити санкції проти тих російських фізичних і юридичних осіб, які здійснюють підривну діяльність проти України і працюють на користь Кремля.

Треба визнати, що «перемир’я», що не виконуються, несуть велику загрозу деморалізують і демотивують як Збройні сили, добровольчі батальйони, так і суспільство у цілому. Не є секретом, що саме це і є однією з цілей Кремля у намаганні «присилувати Україну до миру» та нав’язати нашій державі статус країни-протекторату.    

Слід також розпочати негайне реформування Збройних сил, розвідки і контррозвідки, очищення їх від некомпетентних службовців, саботажників, корупціонерів, російських симпатиків та відвертих зрадників. Це не лише сприятиме моральному духові наших військових, зміцнить зв’язок між армією і суспільством, що є вкрай важливим у вирішальні для будь-якої нації часи, але й створить атмосферу довіри у взаєминах зі США, що на нашу думку, має слугувати розвитку дійсно стратегічного партнерства.  

 Адже, як вже неодноразово наголошував «Майдан закордонних справ»: «наша налаштованість на проведення системних і швидких демократичних і економічних реформ та рішучість у протистоянні російському агресору буде запорукою і підґрунтям надання нам усебічної підтримки, у тому числі військово-технічної допомоги, з боку наших союзників на Заході, зокрема США».