Уряд Арсенія Яценюка в середині вересня презентував парламенту бюджетну і податкову реформи. Завдяки зусиллям депутатів, в основному орієнтованих на президента, їх успішно провалили, навіть не включивши до порядку денного. Однак це не означає, що уряд не спробує повернутись до розгляду цих ініціатив у Верховній Раді. Про те, чи послаблять ці реформи фіскальне навантаження на малий та середній бізнес, чи спростять адміністрування податків неодноразово писали експерти. Я ж хочу торкнутися питання податкової реформи у сфері газовидобування.

Втілення урядового плану реформ розпочалося із розгляду законопроекту №4309а від 21 липня «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України (щодо удосконалення окремих положень)». Цим законопроектом пропонували тимчасово, до 31 грудня 2014 року, збільшити ставку рентної плати за видобуток газу, який продається не для потреб населення. Для свердловин глибиною до 5000 м - підняти ренту з 28% до 55%. А зі свердловин глибиною понад 5000 м - з 15% до 28%.

Тоді у своєму блозі для LB я окреслив загрози такої «реформи» для газовидобувної галузі. Наголошували на цьому й інші аналітики та учасники нафтогазового ринку. Однак, зважаючи на ситуацію в країні, а також на тодішню риторику «уряду камікадзе», більшість незалежних газовидобудивників та іноземних інвесторів змирилися та зайняли очікувальну позицію. Ця ініціатива була розцінена як вимушений тимчасовий захід, спрямований на збільшення надходжень до державного бюджету в умовах війни з Росією. Справді за короткий термін вдалося залучити додатковий фінансовий ресурс в бюджет країни.

Однак чи є в Кабміні розрахунки наслідків такої реформи у середньо і довгостроковій перспективі? Чи є розуміння того, як стратегічно важлива галузь України має розвиватися в найближчі роки? Чи є усвідомлення, що Україні свого газу не вистачить, РФ нам його не продасть, реверс з Європи проблему не вирішить? Чи є бажання зробити Україну енергонезалежною державою, збільшуючи обсяги видобутку власного газу? А відтак чи є розуміння, що без іноземних інвесторів збільшити видобуток нереально, а інвестор не прийде працювати в умовах шаленого податкового навантаження? Припускаю, що уряд не хоче ускладнювати собі життя, даючи відповіді на ці запитання, оскільки нещодавно з’явився новий проект урядової податкової реформи. Він передбачає встановлення згаданих розмірів ставок плати за користування надрами, але уже на постійній основі.

На мій погляд, ця «реформа» не випадково з’явилася саме тепер, під час виборів. Популістські заклики на кшталт «ми «нагнемо» приватні газовидобувні компанії - хай платять більше» вітаються людьми, далекими від суті питання. На практиці ж такі дії призведуть до незворотнього процесу скорочення видобутку газу, суттєвого зниження рентабельності проектів у нафтогазовому секторі та знизять інвестиційну привабливість українського ринку.

Тут також не повинен спрацювати популізм з приводу того, що Кабмін планує збільшити ставки ренти тільки на газ для комерційного продажу, а не на той, який продається для потреб населення. Поясню чому. По суті, плата за користування надрами – це дохід держави, що його платять надрокористувачі за передані їм у користування природні ресурси. Ця плата стягується з обсягу видобутого газу чи нафти в момент її видобутку і обчислюється у відсотках від запланованої валової виручки, отриманої від продажу вуглеводнів. Під землею в одній свердловині не буває двох різних газів – для потреб населення і для комерційного продажу. Розподіл обсягу газу, що використовується для потреб населення, та ціни на нього встановлюються НКРЕ. Решту приватне газовидобувне підприємство має право реалізовувати за комерційними цінами на внутрішньому ринку і отримувати прибуток.

Однак початку видобутку газу з надр передує низка складних і затратних процедур. Це і геологічне вивчення та розвідка, буріння з його високими ризиками, необхідність значних інвестицій в сейсмічні дослідження, облаштування родовищ, прокладання газопроводів, питання відводу земельних ділянок, отримання ліцензій та дозволів. А саме з цими проблемами стикається інвестор при входженні на ринок, і ці витрати у десятки разів перевищують витрати на безпосередньо видобуток.

За оцінками експертів, близько 60% традиційного газу в Україні перебуває на глибині понад 5 км. Отже, вірогідність того, що приватні видобувні компанії, враховуючи усі технологічні ризики, отримують надприбуток - зводиться до мінімуму. Попри це, приватний газовидобувний бізнес виступає в Україні основним рушієм зростання видобутку газу впродовж останніх років. Протягом 2009-2013 рр. зростання видобутку газу незалежними компаніями склало 27%, а у 2014 році приріст досягнув 34%.

Нафтогазова галузь потребує постійних інвестицій, більшість яких здійснюється за рахунок реінвестування прибутку приватних підприємств. Експерти вважають, що за умови проведення ефективної політики держави у сфері нафтогазового комплексу незалежні газовидобувні компанії могли б залучити в розвідку та буріння нових свердловин чималі інвестиції. За даними консалтингової компанії IHS CERA, обсяг залучених капітальних інвестицій має становити $3,5-10 млрд щорічно.

Дослідження цієї ж компанії свідчать, що в надрах України є ресурс близько 11,5 трлн кубометрів газу, що при сучасних потребах країни може забезпечити її енергетичну незалежність більш ніж на 200 років. Завдяки залученим інвестиціям приватні компанії можуть не лише розвідувати нові свердловини, а й підвищувати ефективність старих. Тим самим забезпечити стабільний приріст обсягів видобутку, які до 2019 року можуть сягнути 7,5 млрд. м3 проти нинішніх 2,3 млрд м3.

Залучення капітальних інвестицій має чітку залежність від рівня фіскального навантаження на газовидобувну галузь. Остання потребує довгострокового планування, оскільки термін окупності проектів часто перевищує 5 років. Будь-які зміни фіскального навантаження (підняття ренти до 28% і 55%) суттєво підривають інвестиційну привабливість цього бізнесу та унеможливлюють нарощування обсягів видобутку газу незалежними компаніями. А оскільки не залучатимуться нові інвестиції, - не зростатиме видобуток. Отже, уряду не варто сподіватися на збільшення відрахувань до бюджету.

Нинішня ситуація вимагає від уряду твердих і зважених рішень, які забезпечать енергетичну незалежність країни у довгостроковій перспективі, а не чергових популістських обіцянок, спрямованих на збереження посад. Це потребує встановлення державою чіткої і зрозумілої системи оподаткування нафтогазового ринку, створення привабливого інвестиційного клімату, заснованого на простоті законодавчого поля, прозорості регуляторного середовища та досвіді інших країн.

Реформи, безумовно, потрібно втілювати. Але продумані, прораховані, чітко сплановані. Біда, якщо планувати реформу на рік і не знати її наслідків у перспективі трьох, п’яти чи десяти років. Прем’єру варто усвідомити, що в пріоритеті має бути майбутнє України, а не політичне майбутнє його «уряду камікадзе».