На наших очах у історії Росії закінчується доба Брежнєва. 44 роки тому, 1970 року незабутній Ілліч Другий, всупереч опору США, підписав із канцлером ФРН соціал-демократом Віллі Брандтом (подібно до вождів російської революції, при народженні нареченим іншим ім’ям — Гербертом Фрамом) історичну угоду про постачання в СРСР німецьких труб великого діаметру, і про зустрічне постачання побудованими з них трубопроводами вуглеводнів до Європи. Те, що тоді називали «Ostpolitik», а потім назвали «розрядкою», коренилося в цьому розколі, який удалося внести до країн Заходу співпрацівниками радянського Зовнішторгу в кооперації зі співпрацівниками радянських спецслужб. І Гельсінкські угоди виросли з підписаної того ж року, як додаток до договору «сьогодні труби — завтра газ», угоди між СРСР і ФРН про визнання повоєнних кордонів у Європі. Посадивши Європу на трубопровідну голку, СРСР негайно, на прикладі Близькосхідної кризи показав клієнтові, дійсну ціну залежності, в яку той несподівано для себе потрапив. 1973 року не без поштовху з Москви ракова пухлина Близького Сходу перекрила постачання нафти з Перської затоки, і Брежнєв зміг одним порухом брів, які стали знаменитими, зупинити ізраїльські танки на околицях Каїра і Дамаска. Слабкість Заходу і маса вільної валюти нарешті розв’язали СРСР руки, — тепер СРСР міг погрожувати не лише ядерним черевиком, і на ціле десятиріччя в світовій політиці запанувала реальна рівновага двох військових блоків. Втім, за це десятиріччя всю валюту проїли чисельні нахлібники в усьому світі. — Росія досі щорік десятками прощає безнадійні кредити тих років, і власні громадяни, вперше за всю історію СРСР, які дістали доступ до маси хай і не зовсім/зовсім якісних, але в основній своїй масі придатних до народного споживання товарів. Угорські кури, американське зерно і фільми в кінотеатрах — міщанство, масовий вжиток, якого із самого початку так відчайдушно жахалися більшовики, все ж доконало їхній вистражданий народом витвір СРСР. Це лише перше десятиріччя здавалося, що газо— і нафтопроводи послабили і розкололи Захід. Насправді, на перший погляд невичерпний приплив валюти прив’язав до того ізольовану соціалістичну економіку до світової, змусив грати за своїми правилами, і, згідно з законами дарвінізму, переміг. Соціалізм, як переконливо показав цей приклад, пристосований до виживання виключно в ізольованих популяціях, — недаремно колір у прапора СРСР, «червоної книжечки» Мао і «Червоної книги» зникаючих видів один.

•  Виживши в тривожне десятиріччя Ніксона — Форда — Картера Захід засвоїв правила гри, і усвідомив, що не стільки він сам потрапив у вуглеводневу залежність від СРСР, скільки СРСР вже не може виживати без припливу валюти. — Тут розучилися вирощувати зерно і обходитися без коштовної танкової дипломатії, до того ж, безглуздої за умов сухих узгір’їв Центральної Азії. Захід скоротив споживання вуглеводнів, диверсифікував джерела сировини, і, як результат, набагато знизив ціни — практично до рівня рентабельності видобутку в Сибіру. Як результат, після боязкої спроби створення нечорноземного варіанту КНДР Андроповим, 15 років занепаду Горбачова і Єльцина стали роками тріумфу західної цивілізації, яка віддавалася в 90-х гедонізмові під звуки клінтонівського саксу. І маятник «доби Брежнєва» неминуче гойднувся у зворотний бік, дотримуючись 15-річного ритму, який став уже звичним.

•  «Літо демократів» закінчилося чи не з першими після обрання республіканця Буша авіарейсами до Нью-Йорка, США загрузнули в черзі нескінчених антитерористичних війн, а потреби економіки Китаю, яка набирала силу, стимулювали небувале зростання цін на нафту і газ. — Чи варто дивуватися, — в 2000-х, коли уряд Китаю вирішив видавати кожному китайському школяреві склянку безкоштовного молока на день, світова ціна на молоко зросла вдвічі. Що вже говорити про нафту й газ, — щоб і їх не вирішили китайським школярам видавати!

•  Саме в цей момент стомленого танцями під клінтонівську дуду Єльцина і змінив непоказний колишній посильний мерії Санкт-Петербурга, а ще раніше завідувач клубом радянського культурного центру в східнонімецькому Дрездені, дрібний урядовець у величезному і всесильному колись апараті КДБ Володимир Путін. Треба сказати, Володі з дитинства дуже таланило. Якщо не рахувати кухаря-діда, який годував одного разу чи то Леніна, чи то Сталіна, в його родині особливо наближених до влади членів не спостерігалося. Та все ж таки, Володі, без якої-небудь протекції вдалося в житті чимало — і отримати настільки жадану для радянського громадянина небрудну роботу в ближньому зарубіжжі, і в непевні 90-і влаштуватися носити валізи з не зовсім чесно нажитими доларами до демократичної мерії Санкт-Петербурга. Тому, коли у пошуках наступника Єльцина придворні клани вже зневірилися було знайти послужливого і безініціативного кандидата, сірі мишачі очі Володі Путіна здалися їм солодше жаданого «Баунті». І кермувати б їм країною і Володею і далі, якби Володі, як часто в його житті траплялося і до того, не поперла карта, — до країни по висохлим із середини 80-х каналам знову полинув животворящий валютний потік, причому такий щедрий, що значно перевищував пропускну спроможність цих самих каналів. Через це він негайно розтікся Східноєвропейською рівниною тонкою зеленуватою плівкою.

•  Володі вистачило глузду взяти кран до своїх рук, на отримані гроші за чергою вирішити більшість проблем — втопити Кавказ у крові і купити, хто вижив, створити свої власні олігархічні клани, які негайно зжерли або в смерть залякали диригентів єльцинської доби. Він купив навіть народ, кожному склавши його власну унікальну ціну. — Він створив середній клас, купивши бюджетників «володіною тисячею» доларів на місяць, він купив креативний клас державними грантами — щедрішими, і, що найголовніше, на відміну від західних, непідзвітними. Необов’язково стало створювати якісний продукт, — товаром у цій угоді служили ім’я і душа. А мільйонам простих росіян він повернув звичну жуйку імперського міфу. — Вони тепер знову могли пишатися за країну, хоча жоден із них доступно не може пояснити, а чим саме він пишається. Валютна бульбашка «путіноміки» продовжувала надуватися, і дуже швидко майже все в Росії, і навіть він сам, повірили в його дороговказну зірку, в його винятковість, у його місію. На російські мільярди купувалися всі і вся, — європейські політики, західні компанії, цілі країни. Захід, здавалося, безнадійно послабився, а американський президент ступлено натискав кнопку «Reset», дивуючись, чому американсько-російські стосунки ніяк не перевантажаться. Булька все надувалася, і стало здаватися, що саме вона і є Світ, покликаний замінити собою земну кульку, яка занепала за тисячоліття використання людством. Як Олімпіада 1936 р. знаменувала народження Нацистського світу, 1980 — зеніт Радянського, тріумф путінської Олімпіади-2014 повинен був знаменувати схід тисячолітнього «Русского мира»...

•  Але саме тут газовий насос почав чхати, і на до того рожевій, до межі розтягнутій оболонці схильні до роздумів люди стали помічати перші зморшки. Але маховик був розкручений, у свідомості неорадянської Росії Олімпіада і війна зв’язані нерозривно, і Кремль тут же, ледве згас вогонь у Сочі, розпалив собі новий — уже не декоративний, а справжній вогонь війни в Україні. Як колись СРСР, Росія знайшла свій персональний Афганістан в Україні. Захід звично безпорадно висловлював стурбованість, і, здавалося вже, Путіна ніщо не зупинить. Але все той же 15-річний маятник дуже далеко гойднувся в бік Москви, невблаганний час відрахував черговий цикл. Путінська Росія, як і брежнєвський СРСР проїла і програла в танки вуглеводневі мільярди, ціни на вуглеводні поповзли донизу, занепад тепер невідворотний, і різниця з першою половиною 80-х полягає хіба що в тому, що Путін, схоже, намагається пограти в Андропова сам. Ну що ж, андроповський вік недовгий, — адже навіть на кілька тижнів тому з таким апломбом презентовану програму переозброєння Росії в держскарбниці і обібраному до решти пенсійному фонді не виявилося грошей. Закінчився ще один цикл, чи на наших очах рушиться вся замкнена система сполучених посудин західної і радянської економік, створена Брежнєвим? Відповідь на це запитання ми дізнаємося ще років за 15, — на самісінькій глибині дна, в яке почала котитися Росія.