Актуальна ситуація по країні визначена формулою: "Ні війни, ні миру". Але у проблеми немає вирішення. Як військового, так і політичного. Все тому, що, будете сміятися, Україна - одна з найбільш демократичних держав на карті світу. Тут як народ вирішить, чого він захоче - то й станеться. Влада, якою б не була, впливає на процеси і результати рівно в тій мірі, як людина, що сидить в човні, здатна гребти, утримуючи човен за течією. Головне - не злити воду і не сушити весла. А то буде так, як з Януковичем. 

Його вигнання - взагалі показовий приклад. Втілення стало можливим лише тоді, коли більшість активних громадян (мінус Донбас) в єдиному пориві захотіли, щоб він пішов. Виник негласний суспільний договір, без підпису і печатки, проте на перевірку - найдієвіший. Результат у наявності. 

Те ж саме станеться з війною / миром, як тільки суспільство, знову-таки, укладе аналогічний договір саме з собою. І визначиться, що ж потрібно - війна до переможного кінця чи мир, заснований на реалістичному розумінні ситуації. 

Ми самі не знаємо, чого хочемо - війни або миру. Варто прибрати суперечності, як влада, створена волею народу, втілить ці сподівання.

Однозначний плюс стану речей на даний момент - жителі Донбасу вже не беруться в дужки і за них же не виносяться. Вони самі себе покарали і готові до нормального діалогу всередині країни. Але поки цього немає, працює формула "Ні війни, ні миру". Вона базується на непримиренних суперечностях, що існують між прихильниками як одного, так і іншого рішення проблеми Донбасу та України в цілому. Найцікавіше: в кінцевому підсумку обидві сторони вважають дії один одного відвертою здачею національних інтересів держави. 

Отже, війна. Ті, хто її обирає, вимагають ні в якому разі не припиняти наступальних дій. Всі розмови про те, що нема чим воювати, присікаються справедливими, до речі, твердженнями про високий бойовий дух наших воїнів. Можна подумати, що бойовий дух - реальна високоточна зброя. Так, дух наших героїв дивує ворога - але не знищує його. Будь-які втрати з нашого боку негайно пояснюються непрофесіоналізмом командирів, зрадою в штабах і дурістю міністрів. Про те, що у Головнокомандувача російськими військами зірвало різьбу акурат на День Незалежності України, і за його негласним наказом вторглись переважаючі сили противника, якось забувається. 

Не враховують прихильники війни до переможного і того, що Росія в будь-якому випадку задавить не вмінням, а числом. Між іншим, саме так Сталін переміг Гітлера - людський ресурс СРСР, до складу якого входила багатомільйонна Україна, тоді взагалі здавався невичерпним. Та й нині патріотично налаштовані проти нас росіяни наваляться ордою, скопом. Ось чому Сім Королівств з "Гри престолів" всі разом, не дивлячись на те, хто кому спадкоємець престолу, починають боятися могутнього некерованого війська варварів-датракійцев: це цунамі. Отже, той, хто вимагає спочатку взяти Донецьк, як Жуков - Берлін, а закінчити війну, розписавшись на розвалинах Кремля, як на рейхстазі, згодні не зважати на втрати.

Однак ті, хто вибрали мир теж не ангели. Вони старанно закривають очі і вуха, щоб не чути канонади і не бачити жертв так званого "​​перемир'я". Перехід в оборону не тільки вважається зрадою, але і, вибачте, виглядає нею. Так само як і присвоєння "особливого статусу окремим територіям". Ті, хто обирають мир не шляхом визвольної війни, а шляхом зміцнення лінії фронту, втрачають не меншими зрадниками, аніж прихильники Параду української Перемоги на Красній Площі. 

Мир неможливий. Війна нереальна. Але потрібен мир. Який в наших умовах має мало спільного з тією перемогою, яка була в день втечі Януковича. "Злітати неможливо. Залишатися - загинемо. Висновок: будемо злітати", - це цитата зі старого радянського фільму «Екіпаж». Як пам'ятаєте, саме розуміння того, що гинути не можна, в результаті врятувало літак з пасажирами. Поки воно не досягнуто самими українцями в питаннях війни і миру, "яструби" з "голубами" битимуться. На жаль, не завжди на словах.