Тільки наївні політики могли сподіватися, що результатом переговорів у Мілані українського президента та керівників ЄС з Володимиром Путіним міг би стати реальний дипломатичний прорив і укладення справжнього перемир'я.

Погана правда краще за добру брехню. Тому треба тверезо оцінювати, що ніякого припинення вогню на українському Донбасі найближчим часом не буде. Путін не для того наразився на західні санкції та поклав сотні своїх вояків (хоча реальні втрати російської армії можна оцінювати на рівні 2 тис), аби так легко припинити донбаську авантюру. Мільйон разів сказано, але я знову повторю, що метою розв'язання конфлікту на Сході України для Путіна є створення та підживлення незаживаючої рани України, для того аби завадити їй стати частиною ЄС та НАТО.

У Мілані Путін зазнав поразки, оскільки грати йому довелось тут за чужими правилами. Заради справедливості, російський президент знав про це наперед. Він відверто нервував. З цим пов'язана його вкрай недипломатична поведінка, коли він спочатку на кілька годин спізнився на зустріч з канцлером Ангелою Меркель, а потім ще й змусив її повернутися на вже скасовані переговори! Небачене хамство, але задля того, аби не зривати мирний процес, Меркель була змушена піти на фактичне приниження. Ще хтось буде казати після цього "всьо пропало, Захід нас злив"?

Отже, по підсумках.

По-перше, переговори Путіна з об'єднаною як ніколи Європою, що підтримує Україну, стосовно його "хотєлок", виявились безрезультатними. Жодна з країн ЄС, навіть т.зв. "друзі Путіна", не погодилась на зменшення рівня санкцій щодо Росії.

По-друге, міланська зустріч – вагомий успіх української дипломатії в боротьбі за мир на Донбасі. Задля домомоги Україні лідери провідних країн Європи та керівництво ЄС згодилися взяти участь в окремій зустрічі з українського питання.

По-третє, саме українське питання було центральною подією саміту. Вже не вперше переговори проходили у "двосторонньому" форматі – Україна та країни ЄС з одного боку і РФ з іншого. Це крім іншого, сигнал Путіну стосовно солідарності ЄС з українським президентом та підтримка мирного плану Порошенка.

По-четверте, американського президента у Мілані не було. Але його незрима присутність все одно відчувалася у кожній події. Це ще одне свідчення єдності позиції України, США та ЄС. В підтвердження цього слід ще й згадати телефонну розмову Петра Порошенка з Бараком Обамою напередодні.

Нарешті, тиск, включно із санкціями, на сьогодні є важливим стримуючим фактором щодо агресії Росії. І хоча вона ще не припинила війну проти України, однак без тиску з боку Заходу її масштаби були би значно ширшими.