У статті повністю збережено авторський стиль

(публікується без редакторської та коректорської обробки)

Будь-яка особа, яка намагається з’ясувати, як це воно жити «по писаному», перш за все знайомиться з текстом Закону (тут ми під законом розуміємо писані правила — всі нормативно-правові акти, чинні на території будь-якої юрисдикції). Вчитується, заглиблюється у деталі, намагається зрозуміти. Причому слід зазначити, що всі нормативні акти існують не відокремлено один від одного, а у взаємозв‘язку, і так, у комплексі, формують так зване нормативно-правове поле.

Отже, знайомлячись з текстом якогось нормативного акта особа натикається на відсилку до іншого і т. д. Або ж натикається на поняття чи термін, яке цим актом не роз’яснюється і доводиться шукати його в інших актах.

Припустимо, ви знайшли це поняття в іншому акті. Але в самому понятті натрапили на ще одне поняття, яке також слід з’ясувати — і так по колу. А там ще одне і ще одне…. Начебто, як витягуєш чергову матрьошку. Зрештою, розумієш, що матрьошкам не буде кінця.

Вкінець заплутавшись, зневірившись, вигукуєш: «Ну який дурник створював такі недолугі, недосконалі нормативні документи! За ними ж неможливо жити, неможливо працювати!»

Емоції зрозумілі, на те вони і емоції. Щоправда, достатніх підстав вважати будь-які нормативні документи недолугими немає. Виключення можна зробити хіба що в тому випадку, коли законопроект з самого початку писали у нетверезому вигляді на лівій колінці; і таке буває — людський фактор!

Ми вважаємо так: створити ідеальний нормативний документ неможливо в принципі. Недосконалими є всі нормативні документи у всіх на світі країнах! У всьому світі! Будь-який документ буде містити колізії, абсурди та парадокси. Розробити досконалий нормативний документ — це все рівно, що створити вічний двигун. Останній, нагадаємо, створити неможливо внаслідок дії закону збереження енергії. А останній — колись може виявитися — також лише теорія.

Підтвердимо свої думки доводами. 

Циклічний характер суперечок

Як колись писав Володя Ленін: «Бувають люди, яким «хочеться заперечити», а що, як, чому, навіщо, це їм не дано». Від себе додам, що таких сперечальників навколо — більшість.

Чи спостерігали ви за такими? Якщо так, то помітили, що їхні взаємні критичні зауваження мають так званий циклічний характер.

Циклічний характер — це коли будь-яке слово чи вислів бесіди сприймається критично. Наголошу ще раз — слово, а не зміст всієї бесіди. Їм просто необхідно до чогось причепитися. І не важливо, чи підтримують вони вашу позицію, чи ні. Для них є цінною сама по собі можливість почати суперечку.

Наприклад, візьмемо будь-яку довільну фразу, припустимо: «море хвилюється зранку».

Тепер до кожного слова ми підбираємо критичне зауваження. Будь-що, що спадає на думку і не важливо, чи має воно якийсь суттєвий зміст. Наприклад:

«море» - а чому не гори?

«хвилюється» - ви ще скажіть що воно дихає, так, може, в нього й серце є, легені?

«зранку» - а вдень чи звечора воно не може хвилюватися?

Почнеш давати пояснення на кожне зауваження, в поясненні також будеш використовувати слова. Припустимо, що в кожному поясненні на зауваження буде три слова. Отже, всього на всі зауваження буде пояснень на дев’ять слів, до кожного з яких можна банально придратись. Ілюстрацію нескінченного циклічного характеру суперечок можна продемонструвати на схемі 1.

Звісно, що давати пояснення тут немає сенсу. Фактично  можна розвивати «дискусію» до кінця віків.

Циклічні зауваження — це типовий прийом, який застосовується досить часто. В тому числі при обговоренні, з’ясуванні змісту нормативних документів. Так от, з точки зору таких зауважень, будь-який нормативний документ виглядатиме таким собі недолугим монстром. В ньому знайдуть масу недоліків, неузгодженостей. Але ж переважно саме під таким кутом зору нормативні документи і розглядають. Будь-хто, починаючи мову про такий документ, перш за все починає розказувати, який документ поганий, недосконалий, і наводить конкретні приклади.

Здається очевидним, що подібний підхід є некоректним і непродуктивним, неконструктивним та шкідливим. Адже головна його мета — зруйнувати той об’єкт, на який він направлений. В нашому випадку — зруйнувати нормативний документ. ЗРУЙНУВАТИ, а не  ЗРОЗУМІТИ!

Правда подібним методом не пізнається.

До речі, сказане вище про циклічні зауваження — це фактично наочна ілюстрація другої теореми Гьоделя про неповноту. З якої і випливає твердження про неможливість створити досконалий Закон. 

Семантика

Є така позиція: світ, який нас, людей, оточує, існує незалежно від нас. Він є те, що називається об’єктивним.

Існування цього світу дається нам через відчуття. Ми бачимо, як світить сонце, чуємо, як співають птахи, відчуваємо аромати квітів, відчуваємо солодкий смак меду, тепло долоней іншої людини.

Але як ми відчуваємо?

Світло сонця або ж спів птахів подразнюють наші рецептори — органи чуття (зору, слуху). Інформація про подразнення передається в центральну нервову систему. Остання аналізує інформацію, що надходить і ідентифікує її (виникають відчуття). Ми відчули, але як передати інформацію про це іншій людині? Адже враженнями завжди хочеться поділитися з ближнім.

В першу чергу словом. Слово — це своєрідна комбінація звукових сигналів, яка і містить інформацію про відчуття. Разом з тим інформація може відображатися жестами, символами (буквами) тощо, або взагалі, їх комбінацією.

Певна множина слів, якими передається інформація про різні аспекти реальності є мовою.

Що ж таке слово і мова?

Слово, мова — це модель реальності, а не, власне, реальність. Це похідні від реальності.

І як і будь-яка модель (навіть найдосконаліша), висловлена думка не може повністю відобразити реальність. Адже модель може навіть перевершити оригінал, а от 100% скопіювати — ні. Слова відображають реальність в обмеженому вигляді стосовно наших відчуттів. І тільки в певних загальних рисах. З іншої сторони, наші відчуття реальності також є обмеженими відносно самої реальності. Адже й органи відчуття недосконалі. Наприклад, людське око здатне сприймати лише обмежений спектр світла — ми не здатні без приладів «бачити» в інфрачервоному або ультрафіолетовому діапазоні. А отже наші відчуття також є моделлю. А якщо детально вивчити знайомий всім фізикам так званий «ефект спостерігача», то взагалі можна з глузду з‘їхати. 

Отже виходить, що слова відображають реальність дуже поверхово і обмежено.

Але ж ми хочемо знати правду — 100% реальність, а не її неповне і недосконале відображення!

Вивчає цю проблему така наука, як мовознавство. Нас в контексті цієї статті цікавить здебільшого семантика - розділ мовознавства, що вивчає значення одиниць мови.

Одним з підрозділів семантики є вивчення лексичного значення слів.

Лексичне значення - співвіднесеність звукової оболонки слова з відповідними предметами чи явищами об'єктивної дійсності. Включає в себе сукупність ознак, притаманних якому-небудь предмету, явищу, дії тощо, які допомагають відрізнити один предмет від іншого.

Наприклад, лексичне значення слова «жираф» можна визначити так: «африканська парнокопитна жуйна тварина з дуже довгою шиєю і довгими ногами». Тобто, у цьому значенні перераховуються ті ознаки, які відрізняють жирафа від інших тварин.

Значення слова — це його зміст і суть. Але проблемою будь-якого слова є те, що його суть не є цілком визначеною. Наприклад, вона може змінюватися залежно від контексту, або взагалі, слово може мати переносне значення чи кілька варіантів тлумачення. Приміром, жирафом можуть назвати людину з довгою шиєю і довгими ногами, або людину, яка повільно думає. Можуть назвати видовжений технічний пристрій.

Якщо ж копнути глибше, то жирафи теж бувають різні: різних порід, розмірів, різного окрасу.

Таким чином, сказавши «жираф» ми уявляємо тварину тільки у загальних рисах. Цим словом ми тільки моделюємо реальність жирафу, але не можемо відобразити все  «жирафське розмаїття».

Як бачимо, з’ясування сутності слова також є проблемою. До речі, семантика в тому числі вивчає зміну значення слів залежно від контексту і конкретної ситуації. Вивчає ототожнення значення слова з названим ним предметом або з відтворенням цього предмета у свідомості людини - з уявленням.

То яким же чином жираф відноситься до наших нормативних документів?

Безпосередньо. Ми вже з‘ясували, що Закони і інші правила поведінки пишуться певною мовою. Мова складається зі слів. Слова є моделлю реальності, а не самою реальністю. Таким чином, як би ми не старалися відобразити мовою якусь реальність, ми відображаємо її тільки в загальних рисах. Причому, залежно від контексту, конкретної ситуації, зміст слів може мати інше значення!

Наприклад, візьмемо нормативне поняття (термін) «господарська діяльність». Його визначення наведено в пп. 14.1.36 Податкового кодексу України (далі — ПКУ). І що? Таке ж (але трішки видозмінене визначення) є і в інших актах законодавства — див., наприклад, ст. 3 Господарського кодексу України (далі — ГКУ). Тим не менш з’ясувати його чіткий зміст доволі проблематично. За великим рахунком це поняття не має якогось одного значення з чітко окресленими межами. Залежно від контексту і конкретної ситуації воно матиме інший зміст. Візьміть хоча б те, що у податкових відносинах необхідно використовувати термінологію ПКУ, а в господарських, відповідно, ГКУ. Та й взагалі, якщо називати речі своїми іменами, ми не можемо чітко відтворити реальність, до якої має відношення «господарська діяльність».

Але ж як тоді можна працювати з нормативними документами, якщо чітко не встановлена реальність, якою вони оперують?

Отож.

Теореми Гьоделя, або Арифметичне доведення

Неможливість розробити досконалий нормативний документ випливає також зі змісту теорем Гьоделя про неповноту. Це теореми арифметики, вірніше, одного з її підрозділів — так званої арифметики Пеано, що, у свою чергу, входить до розділу математичної логіки.

Курт Гьодель — це австрійський математик. Свої знамениті теореми він довів у 1931 році.

Ми не будемо тут наводити самі теореми. Це непотрібно. Скажемо тільки про висновки, що з них випливають:

В будь-якій реальній системі аксіом (тверджень, які не потребують доведення) будуть існувати твердження, які не можна ані довести, ані спростувати. В такій системі завжди будуть істинні (хибні) твердження, які неможливо довести. Тобто, жодну систему неможливо повністю формалізувати, будь-яка реальна формалізована система є неповною. Для того, аби вирішити зазначене твердження, ми повинні ввести нову аксіому, яка таки доведе чи спростує його. Але завжди буде існувати інше твердження, яке в рамках існуючої системи аксіом не буде вирішуватися і потрібно буде знову вводити нову аксіому і так далі, до нескінченності.

В принципі будь-яку систему можна умовно вважати повністю формалізованою, ввівши в неї відповідні аксіоми. Але тоді в такій системі завжди будуть існувати твердження, які можна одночасно як довести, так і спростувати.

Істина і доведеність — не одне і те ж.

Доречи, теореми Гьоделя про неповноту нарівні з теорією відносності Ейнштейна вважаються одними з найсуттєвіших наукових відкриттів минулого століття. Втім, це навіть не означає, що всі вчені підтримують аналогічну позицію. Багато хто не тільки сумнівається в «відносності Ейнштейна», чи в доказових викладках Гьоделя, але й бомбардують «класичне» наукове співтовариство власними теоріями про хибність цих гіпотез.  

Стосовно наших нормативних документів ці висновки означають наступне.

Припустимо, що всі слова у мовній сукупності мають однозначне трактування (хоча вище ми показали неможливість цього). З допомогою таких слів сформульовані нормативні приписи, тобто створені нормативні документи. Сукупність таких нормативних документів складає нормативно-правове поле певної юрисдикції (приміром, України). Кожне правило (пункт, стаття), встановлене у нормативному документі є своєрідною аксіомою (твердженням, яке не потребує доведення).

Так от, якщо відштовхуватися від змісту теорем Гьоделя матимемо таке: якими б досконалими не були нормативні документи, завжди будуть існувати ситуації (питання), які в рамках, поняттях і термінах існуючих нормативних документів не можуть бути вирішені.

Проілюструємо сутність висновків теорем Гьоделя простою моделлю формальної логічної системи (див. схему 2).

Припустимо, що ми доповнили нормативні документи положеннями, які допомагають вирішити проблемну ситуацію, питання. Однак завжди будуть ситуації, питання, які в рамках вже доповнених нормативних документів також будуть без відповіді (див. схему 3). Тому ми повинні будемо ще доповнювати і змінювати нормативні документи. І так далі, до нескінченності. На схемі 3 видно, що доповнивши логічну систему новими аксіомами (правилами) 10 — 13 ми змогли вирішити питання 3. Але з’явилося нове питання 4, яке ми не можемо вирішити в такій доповненій системі. Виходить, для його вирішення потрібно вводити нові аксіоми. Проте тоді з’явиться питання 5 — без вирішення і т. д.

Як можна працювати з недосконалими нормативними документами?

Перш ніж міркувати про те, як працювати з недосконалими документами, ми повинні уявляти недосконалий нормативний документ з точки зору його недосконалості. Тому знову даємо схему (див. схему 4).

Схема побудована на підставі наведеної інформації про циклічні суперечки, семантику і про теореми Гьоделя.

В первісній редакції документа ми бачимо три так звані прогалини документа, тобто, питання, які не мають відповіді. Для того, аби вирішити їх, до первісної редакції документа вносять зміни, або ж приймають підзаконний нормативний документ, який вирішить питання. Але це призводить до того, що кількість прогалин тільки збільшується. У нас на схемі 4 збільшується з трьох «великих» прогалин до дев’яти «малих».

Продовжуючи й далі удосконалювати Закон ми отримаємо (умовно) 27 нових прогалин (9 х 3). Отже, будь-яке «удосконалення» нормативної бази веде тільки до збільшення кількості прогалин і до ще більшого ускладнення, заплутаності законодавства.

Одним з наслідків збільшення прогалин і ускладнення законодавства буде збільшення кількості спеціалістів правників — юристів, адвокатів тощо. Як не дивно, це є ознакою так званої правової держави (держава, заснована на верховенстві закону, тобто, держава, яка прагне всі сторони суспільного життя регламентувати нормативними документами). 

Як працювати з недосконалими нормативними документами?

Перефразуючи питання, уточнимо: яким чином розуміти прогалини, як наповнити їх змістом?

Фактично на практиці застосовуються такі базові методи:

Застосування у суспільних відносинах міфу, традиції — моралі;

Заповнення прогалин совістю, або ж суттю, правдою;

Хабарі, або те, що називають корупцією;

Фізична сила.

Розглянемо кожен з них окремо.

1.Застосування міфу

Наприклад, вважається, що для того, аби витрати на мобільний зв’язок підприємства віднести до складу податкових витрат, потрібно мати достатнє документальне підтвердження, в т. ч., на підприємстві повинно бути розроблене і затверджене керівником Положення (Правила) про мобільний телефонний зв’язок, має бути наказ керівника про використання мобільних телефонів в господарській діяльності, розшифровка рахунку зв’язку за відповідний період та інші документи. Саме така думка наведена, приміром, в листах НКРЗ від 03.03.2010 р. № 01-815/152, Держзв’язку Мінтрансу від 04.03.2010 р. № 1950/10-02-09, Держпідприємництва від 26.02.2010 р. № 2412, ДПАУ від 08.05.2001 р. № 3324/6/22-3216 та ін.

На практиці підприємства намагаються дотримуватися такої позиції, обставляючи зі всіх боків понесені «мобільні» витрати різноманітними документами.

Все-то воно добре, та тільки нормативно-правовими актами подібне не передбачено.

Фактично прогалина щодо необхідного переліку документального підтвердження заповнена простим міфом, який заснований на традиції суцільного документування, підкріпленій авторитетом державних органів.

2.Заповнення прогалин совістю, або ж суттю, правдою

 Тут у свою чергу застосовуються різноманітні прийоми, методи. Наприклад, при з’ясуванні незрозумілого виходять із загальних принципів (фактично, із суті питання чи ситуації), на яких базується відповідне законодавство (див. п. 4.1 ПКУ, ст. 4 Закону про бухгалтерський облік, ст. 3 Цивільного кодексу України, далі — ЦКУ). Або ж застосовують метод аналогії (закону, права) (див. ст. 8 ЦКУ). 

Заповнення прогалин совістю має істотні переваги. Адже в такому разі немає потреби в надмірній деталізації законодавства, його ускладненні. Досить встановити загальні принципи і діяти відповідно до таких принципів. Хоча тут є окремі специфічні проблеми. В першу чергу визначення того, а «що є правдою?» і «як це: по-совісті?».

3.Хабарі, або корупція

Уявіть, що норма законодавства прописана нечітко, що допускає її двояке трактування. Цілком логічно, що хабар збільшує вагу трактування на користь підприємства. Як би це не видавалося на перший погляд дико, але з об’єктивних причин хабар виступає своєрідним регулятором правоти. Правий виявляється той, хто проголосував більшою кількістю хабара.

4.Фізична сила

Цей метод подібний до попереднього. Він також виступає своєрідним регулятором правоти. Правий виявляється той, хто сильніший.

Підсумок

Ми з’ясували, що створити досконалий нормативний документ неможливо в принципі. Основна причина в тому, що нормативний документ є всього лише моделлю «ідеальної» реальності, а не самою реальністю. Тому він не може адекватно відображати таку реальність.

Внаслідок цього ми всюди матимемо справу з недосконалими Законами. Це означає, що завжди будуть виникати питання, на які не існує конкретної і однозначної відповіді. І ми будемо вирішувати ці питання з використанням якогось одного чи відразу кількох методів, які наведені вище. Як варіант, вигадаємо ще декілька методів, що, зрозуміло, збільшить і кількість питань і неоднозначностей.

Отже вважаємо, що з позиції нашого сьогоднішнього світогляду найприйнятнішим є вирішення проблемних питань по совісті і по правді, виходячи з суті законодавства. Але ж визначення такої правди також є неабиякою проблемою. Бо де вона, та правда?