Вперше вибори до Верховної Ради відбулися в умовах війни – російсько-української. Той факт, що вони відбулися – черговий ляпас Путіну, який, без сумніву, сподівався, що з допомогою своїх головорізів на Донбасі йому вдасться, якщо не зірвати їх, то серйозно дестабілізувати ситуацію в Україні.

Усі, хто здобув на цих виборах мандати мають у черговий раз вклонитися воїнам Української армії, Нацгвардії, добровольчих батальйонів, які, не зважаючи на фальшиве перемир’я, не дозволили окупантам зробити те, що хотів Путін і його кривавий кремлівський режим.

Впадає у вічі низька явка виборців у порівнянні з президентськими виборами. Чому? Одна із причин – на поверхні: люди не зрозуміли, як могло статися, що у цих виборах брали участь політичні сили і кандидати, які несуть пряму відповідальність за жертви Майдану, втрату Криму і бойню на Донбасі? Чому вони не в тюрмі або на ешафоті? Відсутність відповіді деморалізувала і знеохотила до участі багатьох людей у «святі демократії».

«Прорив» до Верховної Ради «Опозиційного блоку» лише зобов’язує усіх інших переможців відновити справедливість – покарати злочинців. Так, це буде дестабілізувати роботу парламенту, але миритися з присутністю у ньому катів і злочинців, це зрадити Небесну Сотню.

Підтримка виборцями партії Порошенка, «Народного фронту» , «Самопомочі», Радикальної партії, ВО «Свобода» і «Батьківщини» означає, що в цілому курс країни на відрив від Росії і європейську інтеграцію має бути продовжений.

При цьому треба усвідомлювати, що такий курс і надалі фактично не підтримується на Донбасі, в тому числі і на звільнених територіях, де колишні регіонали і комуністи отримали суттєву підтримку.

Відритим залишається питання протистояння «партії миру» і «партії війни». Розклад сил у парламенті не дозволяє зробити однозначний висновок щодо таких питань: в Україні АТО чи війна; вводимо чи не вводимо військовий стан; який статус окупованих територій у Донецькій і Луганській областях тощо. Не секрет, що партії-переможці мають різні погляди на ці питання. А це, власне, питання життя і смерті Української держави.

Із усіх партій, які потрапили до парламенту, ідеологічною є одна: ВО «Свобода». Справдилися висновки, що організований націоналізм в Україні уже здобув для себе соціальну нішу, а відтак ще довго буде представлений у найвищому законодавчому органі.

Натомість решта вітчизняного політикуму залишається ідеологічно не сформованим, з усіма наслідками, які з цього випливають. Головний з яких – нездатність утверджувати світоглядні цінності, а орієнтуватися виключно на владу як самоціль.

Вибори до Верховної Ради мали б завершити процес перезавантаження влади. Але у суспільстві такого відчуття немає. Навпаки, існує велике невдоволення існуючою ситуацією. Майдан надто високо підняв планку очікувань.

На цей раз український народ не відступить від ідеалів Майдану. Це майже зрозумів Захід. Із цим не хоче змиритися Росія. Із цим мають змиритися нинішні депутати і завтрашні міністри.