Як мало требадля щастя! Це, коли ти стоїш в ліфті всяу фарбі, і безмірно щаслива тим, що цебула лише фарба.

Сьогодні звернулаувагу, що інцидент, який стався зі мноювикликав море дискусій, тому вирішилавзяти слово.

Скажу чесно, я сама докінця не розумію навіщо моїм опонентампотрібно було мене так піарити. Невжевони вирішили, що я відра фарбизлякаюся?

Хоча логічне поясненнятут може бути таке: показати мені,наскільки я є не захищеною.

Требасказати, що мої львівські вороги братиДубневичі – бізнесмени-хижаки. Подібнимиметодами вони традиційно вичавлювалисвоїх бізнесових конкурентів, а те щов політиці таке не завжди спрацьовуєна користь, вони просто не розуміють.Але саме тому вони є особливонебезпечні.

Треба сказати для менеце не було аж таким сюрпризом. Я відчувала,що ліфт може стати пасткою. Адже цекласика жанру! Тому, коли пізно ввечеріпісля зустрічей поверталася додому, тонасторожено завжди чекала, коли ліфтвідкриється. Особливо після того, як наповерсі почали пропадати лампочки. Хочазвісно розуміла, що навіть готовністьмало чим може зарадити проти людини зпістолетом. Однак собі моделювала, щоможна кинутися під ноги. Проти ножатеоретично можна спробувати прикритисясумкою. Кілька разів інтуїція змушуваламене піднятися на 6 поверх пішки посходах.

Але в той день я готова небула. Адже на вулиці було ще світло, десь19.30. Розслаблена я піднялася ліфтом.Дверцята відкрилися, я побачила передсобою молодика. Начебто нічого такого,але я ловлю його погляд і розумію, що"приїхала", що зараз "щось"буде. Що? Ніж? Пістолет? Ліфт таки чудовапастка! Ти встигаєш зрозуміти, але незреагувати. Коли він вихлюпує на меневідро з рідиною, я лише спромогласявідвернути обличчя в сторону. І першадумка про найгірше – невже кислота? Алевідчула на губах смак фарби і це булопросто щастя.

Так що не має чого менежаліти, в той день я насправді булащасливою.

А тим, хто аналізує наелемент можливої постановки наданімною фото, поясню кілька моментів. Хтосьне бачить фарби на підлозі? Насправдіпідлога ліфта це суцільна калюжа фарби,яка відбиває світло лампи, тому її колірне зелений, а жовтенький.

 

Моє обличчячисте, тому що я його витерла скоро післяінциденту. Інакше бути мені до сих пірзеленою, бо фарба до кінця не скрізьвідмилася. Я знаю фарби та їх властивості,бо сама роблю ремонт в хаті, тому прекраснообізнана, якщо водоемульсійну фарбу невитерти з плінтусів поки вона свіжа,потім зубами не вигризеш. А міліціюдовелося чекати майже годину, і фарбапочала засихати... Чому міліції так довгоне було? Бо моя довірена особа, яка їївикликала переплутала адресу. Ось така"постановка"... Навколо очей я невитирала, бо боялася, що фарба потрапитьв око. А хто знає її склад? Що стосуєтьсяволосся, воно постраждало лише частково,бо було зібране назад, але коли яназдоганяла нападника зачіска, вибачте,розпалася.

Шкода, до речі, що неназдогнала. Втратила цінний час на те,щоб зняти босоніжки на підборах. Алемені до сих пір смішно, коли я уявляю,ту картину, як боса і зелена, як мавкалісова, Таня біжить через все Рясне (цемасив на околиці Львова), а зі мною разомще десяток хлопців, яких я на бігузакликала за собою ловити нападника.

Звісноце все смішно, але що буде далі?

Різнимидрібницями мене тероризують щодня.Наприклад, сьогодні вночі дзвонили ікидали слухавку. Це я якось переживу,але до виборів ще багато часу, і менізвісно цікаво чи є у тушок-корупціонерів,які втрачають перемогу на окрузі, в якийвони вклали десятки мільйонів, гальма.

 

Татьяна Чорновил