Лауреат Нобелівської премії миру Михайло Горбачов солідаризувався з російською агресією проти України та політикою Путіна, яка поставила світ у ситуацію нової «холодної війни» та – на думку багатьох експертів – знову зробила актуальною загрозу ядерного конфлікту. На форумі «Нова політика», який у ці дні відбудеться у німецькій столиці під час святкування 25-річчя знесення Берлінського муру, Горбачов, за його словами, «твердо займе позицію захисту Росії і її президента Володимира Путіна».

Цю позицію він обстоюватиме в бесідах із колишніми європейськими лідерами – тими, що очолювали свої держави чверть століття тому, – та канцлером ФРН Ангелою Меркель. «Я, звичайно, використаю привід 25-річчя повалення Берлінського муру для того, щоб більше ніколи не було ніяких мурів, не тільки кам’яних, а й моральних і загальнолюдських. Як говорив в одній із дитячих казок мудрий кіт, «жити треба дружно», - наголосив лауреат. Горбачов також відзначив важливість Путіна для Росії, власне, тотожність явищ «Росія» та «Путін»: «Я і на форумі, і в бесідах з керівниками та громадськими діячами твердо займу позицію захисту Росії, а значить, і захисту її президента Володимира Путіна. Я абсолютно переконаний, що Путін краще за всіх зараз захищає інтереси Росії. Звичайно, в його політиці вистачає, як то кажуть, того, за що можна зачепитися з критикою. Але не буду я зачіпатися за це, і не хочу, щоб інші чіплялися».

А на додачу у нинішній кризі відносин Росії із Заходом Горбачов звинуватив підступних янкі: «На моє тверде переконання, проблема України – це всього лише привід, за який змогли вчепитися США. Росія пішла на нові відносини, створювала нові структури співробітництва. І все було б добре, але не всім у США це сподобалося. у них інші плани, їм потрібна інша ситуація, така, щоб вони могли скрізь влазити. Буде погано або добре, це вже їх не стосується. Важливо, що вони влізли».

Що ж, усе чітко й прозоро. Україна не варта уваги, це взагалі не держава зі своїм народом, а «привід для США», Росія – цяця, друг Європи, Путін – геній усіх часів і народів – щоправда, з окремими недоліками, але ці недоліки перебувають поза зоною критики. Всі дії Путіна та Росії виправдані. Ну, а клятим американцям треба надавати по одному місцю. Крапка.

І якби ж це говорив якийсь там Зюганов, Жириновський чи Лимонов, а то ж сам Горбачов, Нобелівський лауреат, творець «нового мислення», ініціатор перебудови, перший та останній президент СРСР, персонаж, досі впливовий на Заході… Як зауважив він сам, його тішить надія, що вдасться дійти спільної думки (ясна річ, на підґрунті захисту Путіна та політики Кремля) з учасниками форуму, щоб змінити європейську політику щодо Росії: «Все ж вони, хоча й колишні керівники, але вельми впливові люди, і їхня думка далеко не байдужа і для лідерів їхніх країн, і для громадськості в цілому». Інакше кажучи, якщо називати речі своїми іменами, нащадок вихідців з України Горбачов, який був одружений із українкою Раїсою Титаренко, буде просити Європу допомогти Путіну знищити Українську державу (не дозволивши їй, зокрема, відгородитися від шовіністично-імперської Росії ані матеріальним, ані морально-культурним муром), натомість посадивши в «благодатній Малоросії» свого намісника (Януковича чи когось іншого – не має особливого значення). А заодно – посприяти Путіну у його протистоянні США (яке останнім часом набуло відверто ракетно-ядерних форм) й у повній інкорпорації Європейського Союзу до російської сфери впливу…

Читаєш слова Горбачова – і дивуєшся: невже ж людина, яка колись вигідно вирізнялася на тлі своїх колег із радянського компартійного керівництва і на рівних вела мову із західними лідерами, ба більше – людина, яка попри криваві бійні в окремих регіонах ще існуючого СРСР урешті-решт таки погодилася розпустити «імперію зла» без намагань реанімувати її силою, могла так деградувати – і в політичному, і в моральному сенсі? Що це – якась стареча хвороба чи, навпаки, оприявнення істинного обличчя імперіаліста, колись захованого запоною миролюбних і гуманістичних фраз? Не знаю. Але фактом є те, що Горбачова відтепер в Україні зневажатимуть геть усі: одні – за відвертий імперіалізм й апологетику Путіна, інші – за відкидання так ним колись розрекламованих «загальнолюдських цінностей» (Росія юбер аллес!), ще інші – за те, що не втримав свого часу від розпаду СРСР… Що ж, в кінцевому підсумку генсек КПРС так і не зумів вийти за вузькі межі заданого йому «мудрою партією Леніна-Сталіна» світогляду, він тільки дещо змінив риторику, і на місці непогрішимого ЦК у нього тепер ґ непогрішимий ВВП…