Другий рік поспіль Володимир Путін, президент Російської Федерації, за версією американського (а можна сказати і міжнародного) журналу Forbes отримав титул найвпливовішої людини на світі

Для пана Путіна це, напевне, тема приємна, для нас, українців, напевне, - не дуже, проте журнал таки правий. Як не крути, а вся увага світу цього року була прикута  до вибриків  російського президента. Тому, на перший погляд, вибір Forbes цілком можна зрозуміти. З іншого боку, зважаючи на те, що рейтинг впливових людей року журнал проводить всього лише  5 років, а саме з 2009 року, то сам вибір може викликати певні питання.

Скажімо, той же американський журнал Time з 1927 року кожного року визначає людину року. І гортаючи обкладинки старих журналів важко позбутися відчуття, що чи  людство звиродніло, чи то журналісти помилилися, але якось на тлі видатних діячів, та й навіть тиранів минулого Путін виглядає, м’яко кажучи, блідо. Далеко йому, не те що до Йосипа Сталіна, а й навіть до Гітлера чи Хомейні.

Судіть самі, аятола Хомейні своїми проповідями надихнув іранців на революцію, яка повністю перевернула життя в країні. Іран, який був світською державою, вітриною успішної модернізації був перевернутий з ніг на голову, жінок загорнули в паранджу, чоловіки обросли бородами, в країні встановився міцний, революційний  ісламський порядок. Всі були мобілізовані на боротьбу зі світовим злом за версією Хомейні: Америкою і євреями.

Така політика може не подобатися і навіть лякати, але Хомейні вірив в те, що говорив, і готовий був покласти своє життя за реалізацію свого плану. Потужна цілісна фігура. 

Не менш масштабний діяч, Адольф Гітлер. В 1938 році, коли він  був визнаний людиною року, він зумів домогтися аншлюсу Австрії і приєднати Судети, причому все це ще без війни. Вже через рік на пару зі Сталіним він почав ІІ Світову війну, а ще через кілька років затіяв тотальне винищення євреїв. Масштаб був очевидний одразу. До речі, Гітлер - єдиний, хто став людиною року, але без портрета на обкладинці Time. Себто і тут він стоїть окремо.

Популярний нині серед росіян Йосип Сталін фігура не меншого, якщо не ще більшого, масштабу. Людиною року Time він ставав двічі. В 1939 році, коли на пару з Гітлером розділив Польщу, а вдруге в 1942 році, після Сталінграду.  Як лідер  світового комуністичного руху він з’являвся на обкладинках Time регулярно аж до самої смерті.

І не він один. Так би мовити, колега Путіна по роботі в органах держбезпеки, Лаврентій Берія, також прикрашав обкладинки  Times. А чому ні? Впливова була людина, видатний організатор, в тому числі і радянського атомного проекту, запросто міг керувати як зеками ГУЛАГу, так і вченими, зрештою, вони в СРСР зразка 1947 році нічим особливим від зеків не відрізнялися…

В свою чергу, Микита Хрущов став людино  року в 1957 році, коли СРСР запустив космос перший штучний супутник Землі. Тоді це була подія колосального масштабу, напевне якби сьогодні хтось організував успішних політ експедиції на Марс, то і то, пропагандистський ефект був би менший.

Наступник Микити Хрущова, дніпропетровець Леонід Брежнєв людиною року не був, але на обкладинках західної преси бував регулярно. Не кажучи вже про Михайла Горбачова, котрого у 1989 році визнали людиною десятиріччя. Більше того, навіть  його дружина Раїса побувала на першій шпальті знаменитого американського тижневика. І тут нічого не скажеш, реформа соціалізму, боротьба за мир, перебудова, нове мислення, це вам не фунт ізюму, тут можна не тільки самого лідера але й найближче оточення, зокрема й  жінку.

Загалом, можна залишатися ворогом соціалізму, чи бути його прихильником, але перелік діянь радянських діячів доволі очевидний. Не кажучи вже про одіозних Гітлера чи Хомейні. Це колоритні лиходії,  які мали плани переустрою світу, формування нового планетарного порядку і пристрасно проповідували свої ідеї.

Натомість, що ми маємо перед собою нині?

Пересічного, 62-річного військового пенсіонера, який волею долі (чи точніше Бориса Єльцина) в 1999 році був оголошений його наступником. Гітлера, Сталіна, а тим паче Хомейні ніхто за руку до влади не приводив. Вони її здобували самі.

Окрім того, у них були ідеї переустрою світового порядку на засадах расової  чи соціальної справедливості, а Хомейні навіть мріяв остаточно перемогти зло, а які ідеї в Володимира Путіна? Хтось про них чув? Терористи з ЛНР принаймні проголошують боротьбу за православні традиції і соціальну справедливість, в своїй версії звичайно, але навіть на  їхньому тлі Путін ні риба ні м’ясо. І як справедливо констатує екс-міністр оборони ДНР Ігор Стрєлков: «операцію Новоросія» Путін провалив.

В свою чергу, опальний нині російський православний мільярдер Сергій Пугачов в інтерв’ю тому ж таки Time  відзначає, що ніяких стратегічних планів чи ідей у Путіна нема, це  людина хвилинного настрою.  Сьогодні захопила ідея допомагати  Віктору Януковичу, а завтра в цього ж таки Януковича  (якого Путін вважає легітимним) відібрали Крим, от і вся стратегія. Як  розповідає Пугачов, Путін  не любить і не розуміє економіку, не цікавиться реальним станом речей, це надто складно і нецікаво. Натомість дуже любить хороші новини, а також чіткі і зрозумілі речі: Росія рухається вперед, як все класно!

Книг, на відміну від тих же Гітлера чи Сталіна, Путін не тільки не пише, але й не читає, натомість, дуже любить дивитися телевізор. Хоча тут якраз нічого дивного, як правило, всі радянські пенсіонери люблять таку нехитру розвагу.

От, власне кажучи, увесь масштаб, весь, так би мовити, вплив.

Важко позбутися враження, що Forbes або помилився, сприйнявши галас російської пропаганди за реальний вплив на події (або чомусь став до неї надто чутливим). Принаймні на тлі попередників, на членство у  прем’єр-лізі впливових світових лиходіїв (а тим паче видатних діячів) Путін явно не тягне.