ПРО ЗВУКИ ПЕРЕМИР’Я І МІНСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ

Коли ми знаходимось на передовій і нам телефонують і питають, як справи, ми бадьоро рапортуємо: "Перемир’я триває". І даємо послухати міномети і гради. Оці безперервні бабахи, від яких у хатах дрижать вікна, у нас називаються "звуками перемир’я".

Якось під чергову касету "звуків" (град касетами стріляє) дійшло до мене, що неправі ті, хто скаржаться на невиконання Мінських домовленостей. Насправді до цього часу обидві сторони їх виконували. Просто нам усім - і українцям, і росіянам, і всіляким європейцям - брехали і продовжують брехати, про що ж насправді домовились у Мінську. 

А домовились там зовсім не про припинення обстрілів чи відведення важкої техніки. А про те, що Україна не наступає на Донбас, а Путін не наступає на Київ.

Кажу вам: це так і є. Інакше довелося б дійти висновку, що нами керують виключно клінічні ідіоти.

Путін пішов на це, щоб виснажити Україну - отим "перемир’ям", під час якого постійно гинуть наші бійці, а якихось зрушень у напрямку перемоги народ не бачить - і зрештою може наблизитись до думки, що цю війну треба закінчувати - неважливо, з якими результатами.

Наша влада пішла на це, щоб провести вибори. Щоб повикидати з парламенту комуністів, націоналістів і більшість регіоналів. Бо проти націоналістів сильно заперечував Захід, а неприщучені риги з комуністами могли заблокувати будь-яку президентську ініціативу. Наступним кроком, гадаю, буде зняття депутатської недоторканності - щоб ті риги, які пролізли до парламенту, боялися і сиділи тихо. Незабаром ми побачимо, для чого владі це все було потрібно - для того, щоб спокійно красти, не ділячись і не звертаючи уваги на опонентів, чи для того, щоб все-таки якось захистити країну.