Щоб описати сьогоднішній стан російсько-китайських відносин, не треба далеко ходити за порівняннями. Достатньо згадати минулу осінь і чисельні поїздки Віктора Януковича до Росії. Як Янукович не міг протриматися до президентських виборів 2015 року без російських кредитів, так і Путін сьогодні не може розраховувати протягнути до виборів 2018 року без підтримки Китаю. — Як обернулася ситуація! Восени 2013 року ярлик президента України треба було отримувати в Москві або в зимовій ставці великого хана в Сочі, а рік потому вже московський великокняжий ярлик видають у Пекіні. Власне, там не дуже-то й хочуть брати на себе це морочливе й невдячне заняття, дозволяючи кремлівському гостю проявити ініціативу самому. Як Янукович рік тому до Росії, сьогодні Путін частенько їздить до Китаю, щоразу повертаючись з підписаними амбітними інвестиційними проектами повороту сибірських нафтових і газових річок на південний схід. От тільки чи потрібні ці проекти Китаю?

•  І в цей свій візит Володимир Путін повідав у Пекіні, що якщо закопати кілька десятків мільярдів доларів у трубу, прокладену у відомому місці, й виголосити «крекс, пекс, фекс», то наступного ранку виросте дерево, на якому зі східного боку зростатиме вільно конвертований юань, а із західного — вільно конвертований рубель... — Треба лише закопати якнайбільше доларів. Китайці з ввічливості й цього разу кивали, — місцевим мудрецям і без Путіна вже кілька тисяч років відомо, що Країна дурнів розташована на північ від Великої китайської стіни, і на сумному досвіді великого Мао в Китаї вже кілька десятків років тому навчилися, що не всякій казці, що приходить з півночі, варто вірити. — «Китаец Мао роздолбал еврея Маркса», — співав ще за моєї пам’яті Володимир Висоцький. Зараз він заспівав би ту ж пісеньку, але про свого тезку Володимира й китайця Сі Цзіньпіня.

•  Китайці ввічливо кивають, усміхаються, як за давніх часів від каганів гунів приймають від вождя північних варварів дари імператорові — чергові родовища й частки акцій в енергетичних концернах, у відповідь навіть підписують якісь папери, але грошей не дають. — Хочете будувати газо— або нафтопровід? Та на здоров’я, ми лише за. — Гроші? Буде газ, будуть і гроші. — Ціна? Буде газ, скажемо й ціну. -2020 року? От 2020 року й поговоримо. — А як до цього? Ну знаєте, є в Україні така партія, «Самопоміч» називається. Хороша назва, добра порада. — А поки російські ЗМІ поять довірливих росіян солодким медом обіцянок китайських грошей, самі китайці закривають фінансування навіть тих інвестиційних проектів, які почали роботу ще кілька років тому. Он, навіть у самій Москві китайська корпорація «China Railway Construction Corp.» відмовилася вкладати 2 мільярди доларів у будівництво вітки знаменитого московського метро. Що вже тут казати про десятки мільярдів доларів інвестицій! Сьогодні Китай говорить про відродження Великого китайського шляху, й перші тисячі кілометрів цього масштабного інфраструктурного проекту пройшли, як і дві тисячі років тому, на південь від Росії — пустелями й сухими степами Середньої Азії.

•  «Епіцентр геополітичного напруження», — так назвав у своєму зверненні до казахів Росію президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. Між молотом і ковадлом, — войовничою та психічно нестабільною Росією, президент якої називає Казахстан «такою ж штучною державою, як і Україна», і Китаєм, що здатен проковтнути весь Казахстан одним ковтком, а поки прибирає до рук інфраструктурні об’єкти. Сьогодні російська нафта й газ надходять до Китаю через Казахстан, і Назарбаєв уже підняв ціну за транзит, щоб компенсувати втрати від потопаючого рубля. — Китай, Казахстан, Туркменістан, Іран, Азербайджан, Грузія, Туреччина. — Великий шовковий шлях Китаю на захід. — Та навіщо тут Росія?! Сьогодні Китай купує вуглеводні в рази дешевше, ніж готова продавати Росія, до 2020 року він зможе за рахунок сланцевих технологій самостійно покривати до половини своїх потреб. Коли через 10—20 років Росія на останні гроші збудує інфраструктуру видобутку й постачання сировини, Китай отримає в зубожілої країни все задарма — й свердловини, й трубу. Думаєте, Путін цього не розуміє? Але якщо китайський політик мислить на століття вперед, перспектива більшості правителів Росії завжди обмежувалася тривалістю їхнього життя. — «Після нас хоч потоп!» — Навіть девіз на президентському гербі у Путіна й Януковича спільний.

•  Зовсім недавно, 2012 року в Росії вийшов фільм «Орда», присвячений популярній літописній легенді про те, як 1357 року митрополит Алексій на запрошення ханші Тайдули відвідав Орду, де зцілив її від хвороби очей. Як вдячність за це хан Джанібек наказав Московському князеві виділити митрополитові ділянку землі в Кремлі, де той на даровані ханом гроші заснував Чудов монастир, зруйнований більшовиками в 1929-1930 роках. — Не знаєш, як знайти шлях до серця чоловіка, спробуй через його дружину, — вирішив Володимир Путін, намагаючись здобути прихильність китайського лідера Сі Цзіньпіна. Російський президент, без сумніву, не без впливу згаданого фільму про успіх митрополита Алексія, вирішив зачарувати Пен Ліюань. Накинутий плед зіграв злий жарт — прозріло чимало люду, і цей випадок порушення дипломатичного етикету навіть у США обговорювався більше, ніж жуйка, яку Обама апатично жував під час переговорів з чоловіком китайської першої леді. У результаті Володимиру Путіну не вдалося добитися бажаного ні від Пен Ліюань, ні від китайського лідера, ні навіть поговорити по душах з американським президентом, хоч він з повною безпосередністю й хапав його за лікті.

•  Засмучений російський лідер по дорозі з Пекіна заїхав до Владивостока, де на хокеї хтось через необережність чи зі злого наміру ввімкнув запис «Океану Ельзи», а потім у кепському настрої вирушив на саміт G20 до далекого Брісбена. І тут його не пирогами зустрічати зібралися. Ще за кілька днів до візиту Путіна, ще в Пекіні австралійський прем’єр Тоні Еббот дав зрозуміти російському президентові, що чекає від нього вибачень і компенсації родичам пасажирів збитого в небі Донбасу малазійського Боїнга. Якщо попросити вибачитися хулігана в темному підворітті, відповідь буде швидкою й однозначною. У Пекіні, на превеликий жаль, довкола були сотні камер і свідків. Проте езопівська дипломатична мова не створена для президента-цицерона, який вміє скоротити до двох слів або нескромного анекдоту думки, викладу яких радянські генеральні секретарі присвячували години читань багатосторінкових доповідей. Тому замість вибачень Володимир Путін прихопив з собою до Австралії вагомий аргумент.

•  Уперше з 1905 року Росія проводить масштабну операцію свого військово-морського флоту в Тихоокеанському регіоні. Аж дві ескадри, до яких залучений навіть ракетний крейсер «Варяг», вирушили слідом за російським президентом до берегів зеленого континенту. — Куди не долетить російський стратегічний бомбардувальник, допливе російський флот, — прокоментував бойовий похід свого флоту міністр оборони Росії Сергій Кужегетович Шойгу. — І в Мексиканську затоку ще сплаваємо, — продовжив він. Утім сучасний військово-морський флот Росії з технічного погляду відстає від флотів провідних держав приблизно так само, як колись флот віце-адмірала Рождественського відставав від кораблів адмірала Того. Я не здивуюся, якщо на засіданні G20 єхидні японці запросять російські кораблі по дорозі назад удруге в історії відвідати Цусімські острови.

•  Сьогодні в Тихому океані, в Україні, куди напередодні зустрічі в Брісбені знову увійшли великі регулярні підрозділи російської армії, Путін робить велику ставку. Як любитель єдиноборств він розуміє, що в Австралії його чекає килим, на якому йому уготована роль хлопчиська з картини Решетникова «Знову двійка». Але те, що він намагається видати за силу, може ввести в оману хіба що журналістів і їхніх довірливих читачів. У Пекіні «Сила Сибіру» показала слабкість Росії. І той, хто намагається злякати когось новим «Варягом», мусить пам’ятати, що героїчний крейсер свій бій програв, був затоплений командою, піднятий японцями і став японським крейсером 2-го класу «Соя». — Так само й до питання про «маленьку переможну війну».