Серед переселенців із Донбасу чимало людей, які не можуть пробачити Україні та звинувачують нас у своїх бідах. І щоб ця образа стерлася, має пройти певний час, який вимірюватиметься не тижнями і навіть не місяцями, пише соціолог-демограф Елла Лібанова для "НВ", інформує UAINFO.org. 

Справа навіть не в тому, мають рацію ці люди чи ні - вони відразу втратили все: соціальний статус, роботу, житло, майно. Є тенденція до того, що звинувачують у цьому вони будь-кого, тільки не себе. Вони не відчувають своєї відповідальності за те, що сталося.

Я переконана, що люди загалом скрізь однакові. Але жителі Донбасу дуже довго перебували під пресом – як інформаційним, так і психологічним. Багато в чому винні ми, оскільки недооцінили загрозу сепаратизму. В ідеалі, конфлікт на Донбасі треба було зупинити ще у березні – тоді це було б ще можливо іншими методами. Але проблема в тому, що до виборів президента, до появи в країні легітимної влади, ситуація була дуже важкою, і сил на Донбас просто не вистачило.

Зараз, як тільки донбасці приїжджають і виходять з-під інформаційного преса, у них починають потроху розплющуватися очі на те, що відбувається. Але треба чітко усвідомлювати, що переконати людей за 50 не вийде – хіба одиниці, і ставку треба робити на дітей та молодь. 

Як це зробити? Насамперед, треба показати їм решту України. Величезна кількість мешканців Донбасу ніколи не залишала свій регіон – саме тому вони повірили, що мешканці Західної України хочуть вигнати їх та оселитися у їхніх будинках. Ну як можна уявити, що людина добровільно покине Львів та поїде до Горлівки?

Щоб позбутися цієї помилки, достатньо всього раз побачити Львів. Крім того, львів'яни навіть у Києві погано приживаються – скаржаться, що тут їм не вистачає особливої атмосфери рідного міста. І у Львові справді особлива атмосфера – так само, як і в Одесі, і в тому ж Донбасі. Ті ж Чернівці, Ужгород, Івано-Франківськ знаходяться поруч – але це зовсім різні міста, і люди там також різні. Але для того, щоб зрозуміти, що це нормальні люди, які не бажаютьнічого поганого мешканцям Донбасу треба їх побачити на власні очі.

І на Донбасі теж живуть нормальні люди – можливо, трохи менш освічені. За такими показниками, як питома вага осіб з вищою освітою та середня тривалість освіти, у цих двох областях справа набагато гірша, ніж в інших регіонах України.

Причому на Донеччині – гірше, ніж на Луганщині. У Луганській області хоча б є хімічні підприємства, де потрібен певний рівень освіти, а Донецьк – це здебільшого шахти, де потрібна некваліфікована сила. А рівень освіти дуже корелює з толерантністю – саме тому жителі Донбасу часто не готові сприймати альтернативні точки зору. Щоб це змінилося, донбасці мають зрозуміти, що вони не особливі, а такі ж українці, такі ж громадяни, як і решта.

Ще одна проблема - мешканців Донбасу довго і цілеспрямовано переконували, що вони годують усю Україну, хоча цього зроду не було: регіон дотаційний. Там не та промисловість, але спробуй це пояснити комусь із них.

Мене турбує той факт, що 60% жителів Донецької та Луганської областей вважають, що за 23 роки незалежності ментальна відстань між Сходом та Заходом збільшилася, хоча насправді цього немає, про це не думають ні в Дніпропетровську, ні в Одесі, ні тим більше – у західних областях. Це переконання мешканців Донбасу – результат цілеспрямованої політики, пропаганди та всього того, що сталося у нашій країні.

На нас чекає чимало складнощів – і з переселенцями, і з тими, хто зараз лишається на Донбасі. Крім того, не треба переоцінювати ставлення жителів звільнених міст до української армії – найчастіше вони радіють не так їй, як припиненню стрілянини та кошмару. Щоб допомогти їм, потрібно бути терпимими і обережними. Потрібно розуміти: якщо жителі Донбасу поводяться не так, як ми хочемо, це може бути просто захисною реакцією на пережиті жахи. 

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube