Особливість вулиць у білоруському місті Гродно – чимало синьо-жовтих автобусів і тролейбусів. Ніби живеш у Чернівцях чи Львові.

Кілька років тому комусь із начальства захотілося перефарбувати громадський транспорт. Поєднання приємне, але чомусь насамперед перефарбовували найновіші машини. Рік тому в місті відкрилося почесне консульство України і на Замковій вулиці повісили синьо-жовтий прапор.

А незабаром, як гриби, містом поширилися тютюнові кіоски в таких же кольорах. Останнім часом, ніби для солідарності з Україною, комунальна служба порозставляла поруч жовті та блакитні коробки для відходів. І нарешті – слідчий комітет вивісив на своїй висотці (де раніше розташовувалася адміністрація однієї фабрики) свій величезний жовто-блакитний щит із кинджалами та сірим гербом посередині.

І все це на інформаційному тлі наполегливої боротьби проти всього синьо-жовтого «союзній державі» Білорусі і Росії. У Москві почалася істерія після того, як київський руфер пофарбував зірку на шпилі висотки в українські кольори. Вандалізм! Всіх заарештувати і посадити! І ось сьогодні московські поліцейські вже тягнуть насильно по асфальту літню жінку за її жовто-блакитні сережки.

Як же це нам знайоме, білорусам! Московська ненависть до українських кольорів не новина. Тут у нас триває 20 років війна з білоруськими кольорами. За прапор людей б’ють, заарештовують, штрафують на мільйони, кидають за ґрати. Не за іноземний, як це зараз відбувається в Москві, а за наш, за рідний.

Коробки для відходів

Як відомо, спалах сепаратизму на Донбасі пояснювали «геноцидом російської мови», що є неправдою. Референдум 1995 року також спирався на необхідність «захисту російської мови» від білоруської, що було ще більшою брехнею: рідна мова трохи починала дихати після радянської русифікації. Метою був наступ на все білоруське, бажання принизити насамперед мову, повернути назад в «іноземну». І тепер, майже вже за 20 років, як великий лібералізм, дозволяють обговорити: чи не замінити годину англійської в школі на годину білоруської?

У створеній московськими диверсантами «ДНР» за український прапор жінок прив’язують до стовпа та знущаються. Українські державні символи з ненавистю перебили. Як колись було з білоруськими у нас. За український прапор катують і вбивають.

Коли нашу «Погоню» викинули на державне звалище, маленька гродненська газетка вийшла з влучним заголовком «Лицарю не місце серед холопів». Випускав її російською мовою Леонас Даугела. Пам’ятаю тісну редакційну кімнатку в будинку XIX століття. Газета припинила існування, Даугела повернувся до рідної Литви. Пізніше він одного разу приїжджав: ностальгія за Гродно! Але бажання повертатися відбили. На вулиці його зупинив міліцейський патруль. На куртці литовець мав значок з державним гербом Литви. Міліціонери сказали, що він порушує законодавство і буде затриманий. Його врятував тільки литовський паспорт.

Більш Даугели я ніколи не бачив. Спокійніше жити в країні під охороною лицаря на коні, ніж навідуватися туди, де холопи його позбулися.