В житті кожного суспільства є точка неповернення, коли зміни стають реально незворотніми. Франція після Великої революції та Наполеона вже ніколи не повернулася би до старого, бо гасла "свободи, рівності, братерства" увійшли у свідомість кожного француза і далі передавалися, здається, з молоком матері.

Англія мала свою точку неповернення набагато раніше: на мій погляд, нею стала Magna Carta, Велика хартія вольностей, що знаменувала появу у суспільстві свободи -- спочатку для невеликої кількості суб'єктів, але її поширення на щоразу більші верстви було тепер лише питанням часу (навіть Англійська революція йшла під гаслом повернення до старих вольностей).

Америка стала Америкою після Громадянської війни, коли остаточно вирішилося, якою їй бути. Японія стала сучасною після реформ Мейдзі. Туреччина -- після Ататюрка, коли гурт відчайдухів виліпив модерну націю зі шматків порваної імперії.

Часом нації ходять по колу, повторюючи одні й ті самі помилки, відтворюючи знову і знову схожі події та щоразу реставруючи старі соціальні інституції. Хтось із російських філософів початку ХХ сторіччя сказав: «З лютого по жовтень 17-го року перед захопленим російським поглядом пройшли парадом всілякі партії та ідеї. І що ж обрала російська людина? Те, що мала, -- царя і державу». Новий парад відбувся у 1991-2000 роках, але російська історія знову зробила коло.

Це начебто колективний "День сурка". Але, хто пам'ятає старий фільм, петлю часу можна подолати. Для цього треба змінитися самому. «Безумство -- це робили те саме знов і знов, але щоразу очікувати іншого результату», -- говорив Ейнштейн.

Майдан 2004-05 років, відомий під назвою Помаранчевої революції, не став точкою неповернення. Мипродовжили ходити по колу: політичні еліти взялися за старі ігри, а народ повернувся до свого традиційного життя, далекого від громадянської активності.

Хочеться вірити, що Майдан 2013-14 років, відомий під назвою Революції гідності, такою точкою неповернення став. Тому, що ми заплатили за неповернення вражаючу ціну крові. Тому, що народ не повернувся до звичайних занять, а заявив дорослу, суб'єктну позицію. Тому, що російська агресія зробила неможливими старі моделі української державності. Пологи модерної нації бувають успішними чи неуспішними -- нація або народжується, або вмирає. Але вона не може повернутися до старого стану.

Бувають історії, які завершуються дуже сумно. Польска історія XVI-XVII сторіч ходила по колу, і лише ціною страшної крові і сліз за понад сто років повернулася на шлях свободи і розвитку. Ми не знаємо назв політичних націй, які не змогли вибратися із своєї петлі часу, -- бо цих націй немає, а всіляки самоназви зниклих етнічних груп, прото-націй залишилися історичними курйозами.

Буде не просто страшенно прикро, якщо ми і цього разу підемо по хибному колу політичних ігор, підкилимних домовленостей, громадянської безвідповідальності, сліпої віри корисливим лідерам, зневіри та розбрату. Буде не просто страшенно прикро. Це буде просто інша історія світу.