Питання вступу України до НАТО, та зрештою як і всі інші серйозні питання, стало заручником популізму. 

Вся справа в соціології. З травня ідея вступу до НАТО стає все більш популярною серед українців. Політики це знають і намагаються осідлати цього коня.

Першими це намагались зробити в БЮТ, побудувавши на цій темі частину виборчої кампанії. Тепер це вже частина коаліційної угоди і навіть Президент, який до цього вперто спростовував інтерес до приєднання до НАТО змінив свою думку і заговорив про референдум.

Я лишаюсь переконаним, що переважна більшість українців просто сприймають НАТО, як чергову шару, як щось, що порятує нас від бід війни і російської агресії.

Але правда в тому, в НАТО нас приймуть не для того, щоб захистити, а тоді, коли ми будемо в стані захистити себе самі ще й допомогти іншим.

Це не буде аж так скоро, як хотілось.

І ми скоро побачимо істине обличчя наших політиків, адже для підготовки лише Збройних сил Україні доведеться в рази збільшувати видатки на оборону. І це в умовах економічного падіння!

Звідки візьмуться гроші, які державні видатки наші політики готові скоротити заради оборони, а також підготовки країни до вступу до НАТО?

Але найважливіше - це економічні і суспільні реформи. Якщо ми їх так і не дочекаємось, то не дочекаємось і членства в НАТО. Та зрештою, без реформ наша держава просто може припинити існування.

А ось тут і криється основна проблема: наші політики не готові жити за законами воєнного часу. Не здатні. Торг за портфелі для них важливіший за будь що, бо посади - це контроль за державними фінансами або стартовий майданчик для продовження політичної боротьби. 

Наші політики місяць бавляться у коаліції так, ніби у країни є стільки часу. А часу вже немає. Жити як раніше - це швидке наближення смерті. А мертвим в НАТО нічого робити.