Написав спочатку як коментар, а воно вийшло ніби окремий допис.

Часто доводиться чути, що Спілка письменників - то радянський рудимент. Так от, радянський рудимент - це система, а не спільнота чи приміщення. Так, багато людей живе за інерцією, бо ніби то зручніше. Але Спілка - це той фундамент, на якому можна побудувати могутню продуктивну будівлю.

Я розумію, що багато письменників, які в радянський час отримували від Спілки блага, сподіваються, що так і буде тривати. На жаль, ні. Я три роким пропрацював у менеджменті Спілки і дійшов єдиного висновку - ніхто з людей, які формувалися у радянський час, нічого не змінить. На жаль. І це не оцінка, а констатація факту. Бо можливості завжди були і є. Було би ще й бажання...

Для мене посада голови - не самоціль. Але якщо я її посяду, вже через рік про нас заговорять всюди і зовсім по-іншому. Якщо не посяду - у розпач не впаду, я людина самодостатня.

Просто знаю, що для багатьох письменників, зокрема і молодих, я є отією надією, що Спілка таки запрацює, як працюють аналогічні організації в Європі.