Вчора у Савіка Шустера на Першому розгорнулася дивна дискусія – були чи не були іноземці міністрами в урядах інших країн. Дивна, бо Сергій Власенко, який казав, що такого ніколи не було, виявляється просто не знає історії сусідніх, братніх до України країн.

На першому фото Президент Литви, громадянин США, Valdas Adamkus. Обирали його двічі Президентом, не зважаючи на статечний вік – у 1998 році та на дострокових в 2004 році.

Інші приклади:

Шостим президентом республіки Латвія в 2007 році була обрана громадянин Канади Вайра Віке-Фрейберга, етнічна латвійка, чия сім'я тікаючи від радянських військ виїхала в Німеччину в 1944 році.

Держсекретар США Мадлен Олбрайт народилася в Чехії у 1937 році. Отримала американське громадянство і працювала в уряді США;

Роман Зварич, громадянин США, отримав українське громадянство, став народним депутатом України, був міністром юстиції.

Лі Куан Ю, громадянин Великобританії (англ. Lee Kuan Yew), перший прем'єр-міністр Республіки Сінгапур, один з творців сінгапурського "економічного дива", був при владі близько тридцяти років.

Про скандинавських князів варягів, яких за легендою запросили княжити на Русі наші предки, я нагадувати на буду. Про це і так всім відомо.

Звичайно, є посади на які неможливо запрошувати іноземців. Наприклад міністр культури. Є, навпаки, ті відомства, де відсутність місцевого досвіду є перевагою. Наприклад голова Національного антикорупційного бюро. Для мене є очевидним, що в будь-якому разі легіонерам доведеться прийняти українське громадянство, якщо вони хочуть грати за національну збірну.

Однак трагедії в цьому не бачу. Бачу можливість збільшення бази спеціалістів з яких ми зможемо обирати уряд. Я взагалі б на перехідний період відігнав би наших депутатів від уряду – ми їх обирали для Верховної Ради. Є багато спеціалістів поза політикою в Україні і за її межами.