Я часто наводжу схему, згідно з якою кримське населення поділяється на три великі категорії: кримнаши, укрпатріоти і "невидимки". Так, поміж ними співвідношення не точно 33:33:33, але кількома відсотками сміло можна нехтувати, тому що загальної картини це не змінює. Зазвичай багато пишуть про перші дві категорії, з якими, чесно кажучи, все давно, просто і ясно. Трохи зупинюсь на третій. 

Ця категорія теж різнобарвна всередині - є там латентно схильні до України або РФ, до демократії або недемократії, і так далі. Але спільне в них те, чого бракує у двох інших - гіпертрофовані "реалізм, прагматизм і практицизм", як би вони це воліли називати, хоча все можна окреслити словом "цинізм". 

Йому добре від режиму - він його любить, йому стало погано - він його ненавидить. Йому можна критикувати - він критикує, йому небезпечно це робити - він мовчить як риба. До України ставляться без ненависті, чим рель'єфно відрізняються від категорії кримнашів. Ставляться як до невдахи, яка продовбала, не змогла, а тому її можна зкинути з розрахунків. Ставляться так тоді, коли Україна слабка, а коли вона чогось досягає - готові змінити свою думку. Висловлюються тільки коли їх про це питають і за це нічого не буде. Рідко плутають причину з наслідком, вміють відрізняти "хто насрав" у кожному конкретному випадку.

Сподіваються вижити за принципом "якось воно буде", моє діло сторона, мені своє робити. Враховують всі точки зору, можуть в тісній компанії висловитись відверто, або піддакувати будь-якій точці зору, старанно підбираючи слова. Головна політична позиція - всі мудаки, всі однакові, життя штука складна, не все так однозначно. Всі як один уїхали б до Америки, якби була така можливість. На крайняк до Європи. 

Я так докладно описую цю категорію, тому що в рішучий момент саме від цих "невидимок" залежатиме волевиявлення Криму.