Луганськ - місто як місто, і якщо абстрагуватись від кольорів прапору над облдержадміністрацією, то ніяких відмінностей від будь-якого іншого обласного центру немає.

Транспорт їздить, магазини та інші об'єкти соцкультпобуту працюють, люди живуть звичайним життям.

З мародерами та дебоширами бореться комендатура.

Замість жартівливих нашивок "Укроп" у людей зі зброєю - жартівливі нашивки "Вежливые люди".

Квартиру зняла класну, зі свіжим ремонтом, за 200 гривень, 200 метрів від облдержадміністрації.

Собак та голубів ніхто не їсть, в кав'ярнях достатньо відвідувачів.

Гумконвой бачила - привіз продовольство та запчастини для ремонту трансформаторів. 

Що ще привіз - не знаю.

На автобусі їхали майже добу - через снігові заноси. На одному крутому підйомі фуру розвернуло посеред дороги, і два БТРи не могли її посунути. Тому наш автобус з восьмої спроби виїхав задом на сопку та поїхав в об'їзд - довелося посипати дорогу вугіллям, купки якого лежать там всюди обабіч. 

Вже на під'їзді до Луганська побачили міст з напівзруйнованим прольотом - наш автобус не зміг під ним проїхати, і довелося ще раз їхати в об'їзд.

Вже біля самого міста бачили спалений танк.

В Росію тут хочуть хіба що абсолютно упороті - притомним розуміють, що ніякій Росії український Схід не потрібен.

На блокпостах перевірки суто формальні - паспорти дивилися лише у чоловіків, при бажанні " диверсанти" могли б знищити всі блокпости - і "укропські", і "колорадські", і провезти при бажанні також можна все, що завгодно.

Люди тут цілком нормальні, класні та притомні, і я дуже рада, що нарешті розвіртуалізувалася з багатьма френдами.

Коротше, менше слухайте паскудних пропагандонів 

ЗІ. На фото - міст, під яким ми не змогли проїхати. Якість фото відповідає паскудності погоди.