І знову фрагмент приватного коментаря, який, хотілося б, щоб прочитали й інші люди.

От мені докоряють, ніби я когось там не поважаю. І в нас справді є письменники, яких можна і треба поважати - і серед старших, і серед молодших. А є комса і комунія - яку я зневажав і буду зневажати. Так от, в країні цю шушваль відсунули віл корита, а у Спілці всі справи продовжують вершити ті ж самі колишні. Чого тільки варті перли, які звучали на письменницькому з'їзді!

Від до болю знайомого "НЕ МОЖНА ВІДКИДАТИ НАШУ ІСТОРІЮ, І 80 РОКІВ ТОМУ БУЛО ЩОСЬ ДОБРЕ", (ой, перепрошую, це я випадково натис, але вийшло знаково) до "ви, пане Сидоржевський із Даниленком маєте бути, як Путін з Мевєдєвим, спочатку один, потім, другий, потім знову..." Це інтелігентні люди? Це реформатори? Та там люта нетерпимість до інших думок і кругова комсомольсько-комуняцька порука!

Так, моя програма - це програма повного реформування Спілки, де місце вчорашнім - на п'єдесталах пошани. Але більше ніде. Бо ідея покійного Віктора Баранова про Раду Старійшин - чудова ідея. Імпотент за віком не може зачати дитину. Але він може багато розповісти про те, як краще жити в родині, щоб не було сварок, непорозумінь тощо. Такий закон життя. А це, що відбулось - агонія, звичайна агонія.