Усе, що відбувається, – закономірні наслідки минулого. Євромайдан і повалення режиму Януковича змінили обличчя країни, але не ліквідували корупційну систему, яка все ще процвітає в нашій країні.

Для того, щоби зрозуміти витоки існуючого стану речей, треба згадати історію. Зі самого початку незалежності в Україні зволікали зі запровадженням великих реформ через так званих “червоних директорів”. Вони залишалися на посадах керівників підприємств і становили цілий соціальний прошарок. Тоді говорили: почекаймо, бо треба ж дати людям допрацювати до пенсії.

От і дочекалися. Совкова ментальність, несприйняття законів ринку, небажання якнайшвидше модернізувати промисловість і сільське господарство спричинили тривалу стагнацію економіки, наслідком чого стала нинішня критична ситуація.

“Червоним директорам” захотілося більшого – мати владу для захисту особистих інтересів і щоби за допомогою влади унеможливити невигідні для них зміни в країні. Можна сказати, вони і не втрачали владу, тому що ЗМІ роками робили їм піар. Створилася навіть своєрідна ідеологія пострадянського консерватизму.

Чимало з “червоних директорів” стали депутатами різного рівня, і процес реформ, які обговорювалися з часів президентства Кравчука, зупинився назавжди.

Окрім “червоних директорів”, залишилися інші “колишні”: працівники КДБ, вихованці партійних шкіл, члени партійного і комсомольського активу. Їх тисячі. Як же їм було не дати допрацювати до пенсії на гарній роботі? Завдяки їм, совкова система зосталася, якою була.

Колишні ленінці, до яких потім приєдналися кучмісти, не просто позалишалися в системі корумпованої держави, а продовжили вдосконалювати її, підладжувати під себе, запобігаючи можливим ризикам. Помаранчева революція повалила режим Кучми, але не змогла змінити пострадянську реальність, яка згодом породила режим Януковича.

Тим з “колишніх”, кому не пощастило стати юристами або радниками, знайшлася ідеологічна робота. Вони перефарбувалися на полум’яних патріотів і націоналістів, стали політиками вже не під комуністичним, а іншим прапором. І понині їхні популістські здібності служать корумпованій системі.

Найяскравіший приклад – Ірина Фаріон, у минулому комуністка, яка раптом почала позиціювати себе ярою націоналісткою і чиї висловлення не додали їй позитивного іміджу. Як невдалий актор, вона зіпсувала свою роль надмірним радикалізмом. Судячи з усього, одіозну Фаріон використали в ролі пугала, з метою відлякування українців від національної ідеї.

Зневага до особистої свободи й прав людини характерні для "колишніх", оскільки за менталітетом вони належать до совкової системи. У результаті, ідеологічна боротьба вилилася у цькування людей за їхні погляди, в акції залякування артистів, письменників, журналістів.

Самі ж члени партактиву звикли вважати себе кращими за інших, тому їм і корупція дозволена. Наприклад, задекларований з усіх можливих трибун патріотизм не завадив декому з верхівки ГО “Свобода” бути учасниками шахрайських схем і відмивання грошей, про що йшла мова в публікаціях газети “Експрес”.

Після Євромайдану й повалення режиму Януковича, стара, нелюдська, антинародна, злочинна система, нездатна до реформ, залишилася. Представники “колишніх” є майже скрізь: серед журналістів, політиків, чиновників, викладачів вишів. Типовими для них є некомпетентність, демагогія, брак професійності.

Ретрогради й корупціонери пов'язані між собою в діяльності по збереженню status quo за допомогою інформаційно-ідеологічного продукту, який виробляють ЗМІ. Їхня пропагандистська робота, як колись у більшовицьких агітаторів, – балабонити про патріотизм, про ворогів народу, про народність, відволікаючи увагу від нагальних проблем у країні.

Усі давно знають, які потрібні реформи й навіщо, навіть школяр може все розписати по пунктах. Але олігархам, шахраюватим можновладцям, усій величезній армії "колишніх" реформи невигідні, тому реформи не відбуваються й найближчим часом не відбудуться.

Стійка, як залізобетон, корупційна, антинародна система зрослася з державою. Аби змінити все, недостатньо буде нового Майдану. Потрібна дуже потужна сила, яка забезпечить демонтаж ганебної недодержави заради побудови нової держави – з чистого аркуша.