Кравчук домовився з Кучмою, Кучма – з Ющенком, Ющенко – з Януковичем, Янукович не встиг домовитися про недоторканність. Чи є за що судити президентів? Був би президент – а справа знайдеться. Кравчука – за Чорноморський флот, Кучму – за справу Гонгадзе, Ющенка – за лікарню майбутнього, Януковича – за розкрадання коштів в особливо великих розмірах. Кожному українському президентові можна накинути чимало резонансних справ з перспективою по-життєвого ув’язнення.

На цьому тлі білим і пухнастим виглядає Петро Порошенко. Якщо не зважати на його олігархічний період життя, який фактично продовжується, то президентський ще не набув тієї гостроти й остракізму, за якими слідують відставка і судове переслідування. З іншого боку, вже зараз громадськість звинувачує його у змові з Росією щодо Донбасу. А це – державна зрада і найвища міра покарання, те ж по-життєве ув’язнення.

Здавалось би, Порошенко не пов’язаний узами домовленостей з президентами України. Але як державний і політичний діяч він пройшов становлення у системі Кучми, закріпивши свої позиції за Ющенка. Про співпрацю з режимом Януковича я мовчу, аби не лити млин на воду тих, хто звинувачує Порошенка в тому, що попередній президент і досі на волі. Будучи особисто зобов’язаним всім президентам України, Порошенко не посміє “рити” проти них, пам’ятаючи просте правило, що й після, а, швидше, ще за час його президентства “ритимуть” проти нього. Від системи Кучми в Україні залишилося чимало так званих правоохоронців, які без особливої команди готові засудити Порошенка, як тільки той щось “гавкне” проти Леоніда Даниловича, та й проти Леоніда Макаровича, Віктора Андрійовича і, за великим рахунком, проти Віктора Федоровича.

Система Кучми, на якій тримається нинішня державна і політична влада, нікуди не поділася. Головні гравці, які нині визначають стратегію і тактику України, - його вихованці. Ця Система Кучми несе загрозу державності, бо орієнтована на збереження олігархічно-кланового устрою, не терпить змін, а погоджується лише на косметичні перебудови. Без зламу Системи Кучми неможливо говорити про кардинальні реформи в Україні, входження нашої держави до Євросоюзу.

Очевидно, ці ризики враховує і Петро Порошенко. З іншого боку, він не може рубати сук, на якому сидить. Він би й хотів стати реформатором, але ж не самогубцею. Як тільки він почне ворушити кучмівські клани, які й досі вільно себе почувають, бумеранг зворотної дії боляче ударить його по лобі.

Показовою могла би стати справа Кучми щодо вбивства Георгія Гонгадзе. Це, власне, не справа журналіста, як її звично називають, а справа президента. До неї зараз вкотре намагаються повернутись, але, схоже, нас очікує все той же результат, що за Ющенка і Януковича. Будуть гучні тіло-рухи, які на виході дадуть нуль. В позитивному для Кучми розв’язанні цієї проблеми зацікавлений насамперед Порошенко. З іншого боку, без розв’язання цієї проблеми взагалі не можна говорити про злам Системи Кучми, про кардинальні реформи в Україні, про входження нашої держави до Євросоюзу. Ті ж гучні тіло-рухи будуть, але все більше скидатимуться на імітацію, ніж на реальні дії.

Як для Ющенка і Януковича, так і для Порошенка справа Кучми може стати смертельно небезпечною. Без зламу Системи Кучми не можна говорити про достойне президентство. Або Петро Олексійович рішуче йде на злам Системи Кучми, розуміючи, які важкі наслідки для нього особисто можуть бути, але все одно залишається в історії України як один із найбільших реформаторів, або робить вигляд, що щось реформує, але все відбувається в рамках Системи Кучми, - і тоді довіра до нього буде навіть нижчою, ніж до Ющенка часів другої передвиборчої президентської кампанії.

Зважаючи на обставини нашого часу, така бездіяльність й імітація бурхливої діяльності можуть призвести до трагедії – як особистої Порошенка, так і українців як нації.