Цілком закономірно, що на 24-му році свого існування наші Збройні Сили дійшли до повного краху. Адже вони були осколком радянської армії, зберегли основні її традиції - відносини між солдатами, офіцерами та генералами, спосіб мислення, зброю, систему підготовки. Але не може держава, яка не претендує бути імперією, яка її не нагадує навіть у найсміливіших мріях, утримувати імперське військо. Не може, і їй це не потрібно.

 Часто можна почути, що армію в Україні знищили свідомо. Ні, це не зовсім так. Не було розуміння того, що з нею робити. Ті Збройні Сили, які були в Україні, не відповідали потребам країни, її військовій доктрині.

 Щороку в Україні чисельність українського війська постійно скорочувалась, а кількість випускників військових навчальних закладів - практично ні. Їх випускники, в кращому випадку, відпрацювали перший контракт у формі, а також встигли поїхати миротворцями? як на заробітки, після чого покидали Збройні Сили і йшли працювати хто куди – прикордонниками, охоронцями, міліціонерами. Держава готувала кадри, але не розуміла для чого.

 Надалі в такому форматі, в якому Збройні Сили України існували всі ці роки, вони існувати не можуть. Їм потрібні нова військова доктрина, спрямована на оборону країни, тверезе розуміння того, від кого насправді можна чекати нападу. У ній повинно бути чітко прописано, у яких випадках оголошується війна.

 Україні не потрібна мільйонна армія. Достатньо 100-150 тисяч справді фахівців, які матимуть матеріальні, технічні та фінансові можливості ефективно виконувати свою роботу.

 Українським громадянам потрібна військова підготовка – в школах та вищих навчальних закладах. Призов для українських чоловіків такий же важливий, як щеплення для дитини. Лише тоді можна буде говорити про Збройні Сили Україні як про армію, яка захищає населення та країну від ворогів.