Під час своєї прес-конференції Володимир Путін, як очікувалося, не сказав нічого нового про своє бачення ситуації в Україні. Але чи не вперше за весь час існування так званих "ДНР" та "ЛНР" перша особа Російської Федерації не в кулуарах, не натяками озвучила свою головну вимогу.

Вона дуже проста й так само не нова: Київ повинен визнати сепаратистів рівним собі суб'єктом переговорного процесу. Й почати домовлятися з ними. А заодно – поважати їхні політичні вимоги.

"Російські представники в Мінську підписали меморандум у вересні, а до нього додавалися протоколи, які визначали лінію розмежування. Так от, представники Донецька ці протоколи не підписали! - заявив Путін. Що означає – про жодні перемир'я чи режими тиші не може бути мови. На Донбасі місцеве населення чинить організований збройний опір київським карателям. Підтримують "ополченців" у цьому російські громадяни – військові, котрі за покликом серця прийшли на допомогу бунтівним братам-слов`янам на Донбасі". 

Отже, підсумовує пан Путін, Росія - не сторона конфлікту. Це сказано офіційно. Позиція переглядатися за життя російського очільника не буде.

Захід почув: або Київ сідає за стіл переговорів з "представниками Донецька", або війна не припиниться ніколи. Бо того не хоче Україна, хоч постійно декларує зворотне. Окремо було сказано про Донецький аеропорт – виявляється, українська сторона повинна з нього піти. Тільки так можна переконати бойовиків, своєю чергою, залишити, цитата, "три-чотири спірних села".

І найважливіше: українська армія не повинна стріляти у відповідь. Бо це буде порушенням домовленостей, які представники Києва підписали.

Виглядає, Путін вкотре намагається зробити хід, котрий не залишає Україні та Заходу можливості для маневру. Публічний миротворець – це він. Не його провина, що українська армія воює з власним народом та хоче винищити незгодних. Не кулями, так голодом – але й тут Путін весь у білому, бо споряджає на окуповані території вже десяти "гуманітарний конвой".

Звісно, всі довкола розуміють, що це не так. Але Путін, котрий за своє життя не дотримався жодної підписаної домовленості, вимагає, аби всі, хто їх підписував, були господарями власного підпису. Тих же, хто нічого не підписував, не варто ні в чому й звинувачувати. Значить, з ними просто не домовилися. Зовсім точно – не домовилися на умовах, вигідних та потрібних саме Путіну.

Проте цим самим господар Кремля, сам того ще не розуміючи, підказав Україні правильний хід у відповідь. Причому у разі, якщо українська влада, зокрема – військове командування, його втілить, планам Путіна буде завдано удар у відповідь, аналогічний відмові Києва проводити на окупованих землях соціальні виплати.

Йдеться про необхідність організувати, нарешті, координовану партизанську боротьбу в ворожому тилу. Бо, за словами речника АТО Леоніда Матюхіна, партизани на Донбасі є, діють активно, лиш їхні акції не узгоджені з керівництвом АТО. З огляду на ситуацію, що склалася, організований партизанський рух, включно з розвідувально-диверсійними групами та рейдами по тилах, може й навіть повинен стати альтернативою вимушеному перемиррю. Котрого російська й проросійська сторона, читай – бойовики, жодного дня не дотримувалися. Бо, за Путіним, нічого не підписували.

Але ж весь фокус у тому, що партизани Донбасу теж нічого ні з ким не підписували! І це – так само люди, котрі воюють за свою землю. Хіба що не вимагають, аби з ними сідали за стіл переговорів. У разі, якщо партизани почнуть діяти узгоджено, на кожен обстріл наших позицій вони битимуть ззаду. До того ж російські армійці не впораються з таким противником. Адже перевага партизанів – у знанні місцевості. І, що дуже важливо, Україна далі зможе зберігати обличчя, тримаючи слово й не стріляючи у відповідь. За військо це робитиме герілья.