Навіяно спостереженнями в коментах.

Наше суспільство, попри своє уявлення про свою прогресивність та освіченість, насправді знаходиться в полоні майже магічної свідомості та символіки. Інакше не можна пояснити настирливе бажання "прогресивного суспільства" впроваджувати в країні "непопулярні реформи".

Я уже десь розказував окремо, що непопулярні реформи (а тим паче їх благотворна дія для економіки) - міф. Різниця між популярними та непопулярними реформами лише в тому, наскільки влада здатна описати і показати наочно позитивний ефект від їх впровадження.

Якщо ж позитивного ефекту показати не можна, є тільки два варіанти:

- позитивного ефекту не буде зовсім. Тоді це не реформи, а їх видимість, якщо не профанація;

- позитивний ефект торкнеться лише невеликого прошарку населення. Тоді це взагалі не реформи, а узаконений грабунок (див. мою попередню статтю на тему податків).

І головне ж, все настільки просто, що й дитина здатна розібратись... Та що там дитина, киця й та охоче буде терпіти болючі уколи, якщо відчуває, що після них їй стає легше.

Але українці - дивний народ. Їм позитиву показувати не треба. Вони якість реформ міряють ступенню болю, який вони завдають, і сприймають це за позитив. Мазохістичний якийсь склад свідомості, дрімучий архетип "народу-страстотерпця". Глибоко, дуже глибоко сидить в нашій підсвідомості оті пісні емігрантів, які тужливо співають про те, що скоро жити стане краще, тільки треба ще трошки потерпіти.

Але емігрант хоча б бачив реальну перспективу - якщо він буде працювати, то буде і добре жити. І приклади мав буквально за парканом - у вигляді інших емігрантів, які важкою працею добились і свого будиночка, і свого рахуночка в банку.

А у нас такої перспективи в країні нема, бо скільки не працюй - все одно не буде вистачати ні на життя, ні на прожиток. Кожні 5 років в країні криза, яка зжирає більшу частину людських заощаджень і статків. Кожні 10 років нам розповідають, що треба підтягти паски ще щільніше.

І все це освячується мантрою про "непопулярні реформи".

Запишіть собі десь на стелі. Якщо реформа потребує довгої "системної" підготовки - це не реформа. Якщо реформа продовжується більше року без жодного позитивного ефекту - це не реформа. Якщо реформа вимагає від працюючих людей віддавати більше, а отримувати від держави менше - це не реформа.

Писав же вам великий Каха Бендукідзе - "Ви повинні не просто проводити реформи, а проводити їх дуже швидко". Не дійшло іще?

Реформа завжди за визначенням змінює життя людей на краще. Можливо, високою ціною. Можливо, шляхом важкої праці і самообмеження. Але реформа ніколи не вимагає двох речей:

- повернення назад у розвитку країни;

- монополізації економіки.

А у нас всі "реформи" відбуваються саме таким способом. Реформи Ющенка полягали в поділі країни на сфери впливу між "донецькими" та "любими друзями". Реформи Януковича - в тотальній монополізації всіх галузей економіки одним кланом. Реформи Яценюка пропонують повернутись назад в розвитку країни, і знову стати пострадянською країною з перекошеною економікою, зубожілим населенням та веєрними відключеннями електроенергії.

Забули, очевидно, люди, як в 2004 році виживали на чверть ставки і крали вугілля на складах, щоб обігріватись буржуйками. Ну так вам швидко про це нагадають.

А головне, нагадають, як саме виглядали благословенні часи, коли в українській політиці не було "русскої шпійонки" Тимошенко.

Зажралися? Захотілось гостренького? Непопулярних реформ захотілось?

Ну тепер нате вам непопулярних реформ по саме не можу. Що хотіли, те й отримали. А ви думали, що наслідки торкнуться когось іншого, а вас обійде?

У мене погані новини: наслідки торкнуться всіх.