Мені Верховна Рада з самого початку нагадувала школу.

Наче повернувся в часі на 10 років тому і я, Андрій Лозовий, учень загальноосвітньої школи №4 міста Рівного. Дзвінки, перерви, буфет, посадили за партою з Юрою Чижмарем, щоб бути відмінником - треба приходити вранці вчасно і виступати біля дошки (трибуни). Фракції, як класи. Голова фракції, наче класний керівник. Спікер - завуч. Голова регламентного Комітету - завуч з виховної роботи.

Візит Президента в парламент, як відкритий урок у школі, коли присутній директор школи - рівно в зазначений час заходить Тамара Петрівна, яку всі бояться, ой, вибачте, Петро Олексійович... Комітети, як гуртки і позакласне навчання. А мій голова Комітету Руслан Петрович Князевич до неймовірного нагадує Руслана Петровича Хвеся, мого класного керівника у Рівненській художній школі, куди я ходив, крім звичайної.

Засідання фракції перед засіданням на 09:15 як виховна година в понеділок перед першим уроком. Тепер Верховна Рада нагадує мені школу ще більше: поганий хлопчик-гопнік Нестор отримав по мозгам. А пані Оксана Корчинська ходить зі мною по сесійній залі збивати гроші із заможних учнів на потреби нужденних.