Віддаючи належне політичній мудрості і завбачливості Назарбаєва, я не вірю в його посередницьку місію.

Перш за все, Казахстан - військово-політичний союзник Росії. Це саме той випадок, коли "або хрестик зніми, або спіднє одягни". На побутовому прикладі це можна порівняти з конфліктом двох родин, коли ваш рідний брат, який живе з вами і харчується за одним столом, раптом заявляє, що він не на вашому боці, а буде посередником.

Як засіб "насолити" і понервувати Москву, яка все чіткіше усвідомлює, що у неї немає союзників, і немає грошей, щоб і надалі підтримувати ілюзію, ніби вони у неї є, казахське, як і білоруське, посередництво годиться. Годиться це і як гра більших гравців, спрямована на поступове зменшення впливу Кремля на своїх найближчих сусідів. Але це не наша гра.

Де було посередництво Казахстану, коли Росія анексувала Крим, коли роздмухувалось полум"я сепаратизму на Сході України, коли українські колони розстрілювали під Іловайськом?

Казахстан, в особі свого лідера, своїм удаваним посередництвом розпочинає зовсім іншу гру. Назарбаєв захотів бути посередником лише тоді, коли побачив глибину економічних та політичних проблем в Росії. Тому зараз він починає маневрування на той випадок, якщо події в Росії наберуть катастрофічний характер. Він не хоче, щоб уламками Росії, завалило його державу.

Це зовсім не значить, що нам потрібно відкидати його посередницькі послуги. Але потрібно чітко розуміти мотиви Назарбаєва.

Мені здається, що останній радянський політичний динозавр вийшов на полювання. Як на мене, це буде його останнє полювання.