Ми відчули поклик істинних, глибинних вогнів крові, що чітко окреслюють пріоритети власної землі, власної оселі, своїх братів і побратимів.

Чого не очікував Путін? Що стало тим каменем, об який він спіткнувся в Україні? Він не очікував, що має справу з вже народженою нацією. Нація, яка не могла прокинутись в 90-ті роки, а лише робила невпевнені потуги через студентські бунти, голодування на парканах, відчайдушні самоспалення шахтарів тощо. Але тоді не відбулось найважливішого – ще не було свідомого покоління, яке сталось в незалежній країні, яке виросло з думкою, що ходить по землі держави Україна. Радянські теги, психологічні прив’язки, які вмонтовувались поколіннями в свідомість українців, розтанули. Ми відчули поклик інших вогнів. Істинних, глибинних вогнів крові, що чітко окреслюють пріоритети власної землі, власної оселі, своїх братів і побратимів.

Можливо, саме тому Путін спізнився з інтервенцією років на 15. Волонтери і добровольці, здебільшого молоді, максималістичні, стали грудьми, вбили стовпи, за які так і не пройшов ворог. Наразі ми бачимо, що зупинившись на Донбасі і не маючи можливості просунутись далі, інтервент використовує інші методи війни – методи класичного тероризму через вибухи в мирних місцях, залякування, створення паніки. Той, хто пам’ятає, як Путін прийшов до влади, тим, для кого слова Каширське шосе та Рязань говорять про методи, якими оперує Кремль, нічого дивного в Одеських, Харківських та Херсонських вибухах немає. Ми до цього маємо бути готові і далі. Це буде війна крові і нервів, війна на виснаження психологічне, моральне і економічне. І в цьому моменті нам знову ж таки ні на кого покластись, окрім себе. Ворог в нашій хаті і нам доведеться його витравлювати. Не варто думати, що можна «перемирно» заплющити очі і проблема зникне. Вона буде поширюватись. Наступний рік може стати ще більш драматичним, ніж 2014-й. Ми будемо свідками руйнації величезного Колосу і його уламки будуть летіти нам на голову. І це теж істина, від якої нам нікуди не дітись. Нам треба плекати власний дух і волю. На тлі веселощів при коштовних весіллях Євгєнії Тимошенко, премій імені Шептицького, які вручають Пінчуку, та Медведчука, який фігурує при обміні військовополоненими здається, що існує якісь інший паралельний світ. В тому світі Кучма перемовляється з бандитами про долю Донбасу, біля Верховної Ради проходять пікети, а голова Нацбанку «прогулює» звіти перед депутатами. Існує ж і інша, більш наближена до нас реальність. Ось про таку реальність ми і спілкувались в автобусі, прямуючи на Донбас, з членом УНСО, учасником Помаранчевої Революції та Революції Гідності, поетом-композитором Назаром Приходьком.

- Назаре, ти як член УНСО, як людина, яка постійно спілкується з військовими, з побратимами, спостерігаєш за їхніми настроями. Хлопці хочуть наступу чи утримувати ворога «ізмором»?

- Якось, знаходячись під «помаранчевими» настроями, я побачив агітаційний намет УНСО. Це була ще середина 2000-х років. В думках було усвідомлення - треба було продовжувати боротись за країну. В серці палала жага до боротьби. На той час УНСО мені здалась найбільш здатною до змін, бо ця організація має славетну історію. Приймали мене зараз всім відомі люди - Вольф і Тополя. Вольф зараз воює в «Правому секторі», Тополя в «Айдарі». Зараз думки, щодо подальших дій на фронті різняться. Є і думка, що можна перемогти російську навалу шляхом, який пропонує влада, тобто за умов начебто перемир’я (наголошую - начебто), а значить вичікувати поки соціальне становище на Донбасі погіршиться до такого стану, що вони не зможуть виживати і попросяться в Україну самі. З інфраструктурою, промисловістю, фінансами на Донбасі катастрофа. Є також шанс, що російська армія на зиму відійде, бо утримання її в голоді і холоді досить видаткове. Звичайно, нам про це не скажуть. Тим більше що серед російської армії таки шириться думка, що то не їхня війна. Є і інший шлях. Хлопці дійсно хочуть поновлення активної фази для того щоб раз і назавжди відбити бажання будь-кого оголошувати будь що на території суверенної держави Україна. Звичайно це жертви, але перемог без жертв не буває. Військові, добровольці дуже не люблять вислів "повертайтеся живими". Вони туди їдуть не помирати, а перемагати. Вони просять: пишіть не повертайтеся живими, а повертайтеся з перемогою! Бо якщо ми повернемось з фронту, то або, вибачте, в домовині, або живі і з перемогою.

- Поки суперник на рингу стомиться, у нас є шанс опинитись в нокдауні.

- Військові схильні до наступу. Треба відвойовувати нашу землю. Ми не пішли воювати в Росію. Ми воюємо на власній землі, захищаючи територіальну цілісність країни, життя громадян. Ми всі знаємо, що на окупованій території багато людей за Україну. Ізраїльська армія за одного капрала може провести операцію з повітряним бомбардуванням та всім іншим. На сході України мільйони українців, які потерпають, які опинились фактично в заручниках. Крим був зданий бездарно, але тоді і армії у нас майже не було.

- У військових є відчуття того, що керівництво веде себе, якщо не зрадницькі, то принаймні неадекватно ситуації?

- Побутує така думка, що Порошенко ідеальний президент для тихої, розвиненої європейської країни. Але Порошенко не президент країни, яка знаходиться в стані війни з однією з найагресивніших держав в світі. Він їздить по світу, несе інформацію про Україну, але цього замало. Звичайно, ми не романтики і не мрійники, ми розуміли, що Ярош президентом не стане, тому що у нас і суспільство здебільшого ліберальне. І політичне керівництво спирається саме на цей ліберальний елемент, який не хоче війни, не хоче трупів. Але якби на сході не стояли українські сини, то ми б напевне зараз під Києвом бачили прапор так званої «Новоросії». Я помітив, що добровольці клянуть всіх підряд. І владу, і військове керівництво. Чого вартий один генерал Литвин. Скільки місяців добровольці вимагали його звільнення. Нарешті, звільнили. А одразу вони цього не бачили? Чи може там є якісь "договорняки"? Може "Володя попросил за братушечку"? І так скрізь. Вже не говорячи про так званих "снабженців". «Снабженців» фактично не існує. Існують волонтери і все. Вони замінили службу постачання. А деякі чиновники мають навіть нахабство говорити, що волонтери перевищують свої успіхи, адже армія дбає про кожного солдата. Тому ми маємо пригадати події минулого року, коли Янукович не почув народ. Ми знаємо що відбулося. І де зараз Янукович? Десь п’яний в халаті лазить в Сочі. Або знову в Ростові. Ми ж знаємо, що Росія любить прихищати у себе шлак цивілізованого світу. Свого часу вони прихистили Мєшкова, який себе оголосив головою Криму. Тому нинішній владі треба дуже обережно з цим поводитись. Вона прийшла демократично, на хвилі буремних подій, але так і не навчилась чути, що говорить народ. А ви сходіть на Лук’янівський ринок і послухайте, і тоді зрозумієте, що робите не так.

Регулярна армія більш лояльна до влади, бо у них наказ. Там є і люди, які не збирались воювати, які потрапили туди за повістками. Зараз є розмови про те, що молодих призовників не будуть забирати на фронт. І це вірно. Воювати має той хто готовий до цього, хто свідомо іде в бій. Маю додати ще таку деталь. В найпотужнішій армії світу - армії США, яка присутня по всьому світі -  40 генералів. В Україні, яка ніколи ні з ким не воювала - 450. У нас 450 депутатів, у нас 450 генералів. Варто задуматись? Гадаю, варто.

- Чого зараз не вистачає українцям для рішучої перемоги?

- Нам не вистачає визначеності. Виходить так, що Путін, який вважає себе "объединителем русских земель", насправді об’єднав українців. Так звана багатовекторність Кучми спочатку призвела до "України без Кучми", першому Майдану, ну а зрештою до того, що ми не були готові до агресії ворога. Зараз нам треба визначатись і всередині себе, і з зовнішніми напрямами. В світі є країни, які зацікавлені в спротиву Росії. Тут мова йдеться і про вступ до НАТО, і про вступ до інших союзів, наприклад, до Балто-Чорноморського Союзу. В ідеалі - це Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Україна, Румунія, Грузія і Азербайджан. Пояс від Фінської затоки до Каспійського моря. Це буде ефективний зашморг, який не дасть розповсюджуватись російській агресії. А агресія ця, як всі ми бачимо, реальна.