Яким був для вас 2014-й? Це питання ставить перед нами не тільки facebook, пропонуючи свою версію головних подій року, що минає. Але він нас по-справжньому спровокував. Бо про це ми питаємо одне в одного, а частіше в самих себе.

Рівно рік тому десь у ці дні грудня я підписував вітальну новорічно-різдвяну листівку. Разом із дизайнером Іллею Стронговським – автором тієї самої вітальної листівки з майданівською "йолкою". Ми буквально в останній момент розробили, як на мене, не менш оригінальний дизайн з дванадцятьма касками, які символізували 12 місяців року 2014-го.

Тоді я ще не знав, що нас чекає в 2014-му. Бо ще не голосувалися диктаторські закони 16 січня, не почалися зіткнення на Грушевського, ніхто не уявляв, що до наc прийдуть росіяни зі зброєю, бо рівно рік тому якраз у російському Волгограді стався жахливий теракт і їм варто було б займатися своїми внутрішніми справами.

У ті ж дні на Бориспільській трасі по-звірячому побили Таню Чорновол, а Майдан оголосив солідарність проти терору.

Країна скочувалася у економічну прірву – #Янукович_Азаров отримали перші три мільярди від путінського кредиту за здачу євроінтеграції...

Сумно було, якщо чесно. Але було внутрішнє відчуття "Ми вистоїмо!". Тому, гадаю, й зміст тієї моєї минулорічної листівки виявився промовистим. Бо 2014-й, переконаний, таки став для українців роком гідності, солідарності та мужності. Непростим, але вирішальним. 

Кривавий розстріл Майдану, утеча Януковича, анексія Криму, війна на Донбасі – усе це було згодом, після листівки. І тут, ловлю себе на думці – можливо варто було б на ній не будівельні майданівські каски малювати, а військові? Разом з бронежилетами, тепловізорами та безпілотниками? Та ні ж бо – відповідаю сам собі. Тому що цей рік мав і яскраве творче начало. Політична асоціація з ЄС, макрофінансова допомога західних партнерів, президентські і парламентські вибори, єдність країни у боротьбі з російським агресором і солідарність з нами всього цивілізованого світу, всенародна підтримка армії і багато чого іншого.

І сьогодні ми, Слава Богу, не активістів з буцегарень витягуємо, не натиск "Беркуту" стримуємо, приймаючи за це удари кийками по головах. Сьогодні ми, обговорюючи жорстко і гостро, все ж таки йдемо у тому напрямку. Важко, але приймаючи рішення про необхідні кроки – бюджет, антикорупційне бюро, податки, легалізацію капіталів, суспільне мовлення, тощо. Хіба це не підготовка до вступу в ЄС та НАТО?

Хто ще рік тому міг уявити, що в парламенті замість чечетових-олійників-калєтніків-єфремових писатимуть закони журналісти та громадські активісти Майдану Таня Чорновол, Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Сергій Висоцький, комбати добровольчих батальйонів, учорашні політичні в'язні? А комуністи менше як за рік після початку Майдану взагалі підуть у політичне небуття?

Хто міг уявити, що 70% українців стануть волонтерами, підтримуючи свою армію, віддаючи на передову свої кошти, речі і харчі? А символом незламності цієї армії стане воїн-жінка – Надія Савченко, яку також буде обрано до парламенту хоч і в путінському полоні?

Знаю, мені тут будуть закидати, що все це пафос, що можна було б зробити набагато більше й краще, якби курс гривні не падав, а реформи були б проведені уже за півроку після Майдану і т. ін.

Але історія не визнає умовного способу а що було б, якби. З критиками погоджуюсь хіба що в одному – нам належить робити і зробити ще дуже й дуже багато. Саме тому свою листівку, якою вітав рік тому, вважаю актуальною й досі.

Найголовніше те, що курс країни визначено. Визначено Майданом. Підтверджено президентськими й парламентськими виборами, тобто народом. І в найближчі кілька місяців цей курс втілиться в головні рішення. І ці рішення будуть саме тими, так само, які і дії.

Книжки або покрокової інструкції про те, як реформувати країну і зробити її сучасною європейською державою в умовах зовнішньої агресії, не існує в природі. Нам її писати. Першими в повоєнній Європі. Власними справами. В 2015-му році. Усією країною. І, звісно ж, перемагати.

З Новим роком!