Командир 8-го окремого полку спеціального призначення Олег Нечаєв весь останній рік провів на передовій, виконуючи разом з підлеглими поставлені завдання у Зоні АТО.

Це був рік викликів та випробувань, коли захищаючи безпеку та цілісність України доводилося ризикувати життям. Рік, коли довелося переосмислити пройдене, під іншим кутом подивитися на життя та смерть.

Волонтери Громадської організації «Розбудова» з перших днів АТО розпочали співпрацю з 8-м полком спецназу, увесь цей час допомагаючи військовим у вирішенні багатьох питань. Напередодні новорічних свят «розбудовці» відвезли до міста Щастя, що на Луганщині, солодкі подарунки для кожного із військових, а Олег Нечаєв ще раз подякував за вкрай важливу допомогу з боку громадськості. Власне, про допомогу українській армії від волонтерів і зайшла мова у спілкуванні з командиром полку.

– Спершу хочу подякувати «Розбудові» за будівництво 18-квартирного житлового будинку на території військової частини в місті Хмельницькому. У ньому мешкатимуть сім’ї військових, які отримали поранення, або загинули під час АТО. У частині з цього приводу великий резонанс, усі бачать як закладається фундамент, підводяться комунікації. По-друге, ми постійно отримуємо від волонтерів різноманітну допомогу у вигляді теплих речей, військового екіпірування, продуктів харчування, додаткового обладнання, розкладачок, тепловізорів, автотранспортної техніки. Все те, чим, на жаль, нас наразі не може забезпечити Міністерство оборони. 

– Розкажіть більш детально, за яким принципом у зведеному будинку розподілятимуться квартири між військовими?

– Жити там будуть військові, які отримали поранення у зоні АТО та наразі не мають власного житла. Це можуть бути як офіцери, так і контрактники. Одна квартира залишалася вільною, а кілька днів тому на Донеччині загинув наш майор. У нього залишилась дружина з двома дітьми. Сім’я буде забезпечена квартирою. Як командир частини дуже вдячний волонтерам за будівництво житлового дому.

– За вашою оцінкою, у відсотковому відношенні яку частину загальних потреб полку задовольняє держава, а яку - волонтери?

– Якщо бути відвертим – співвідношення 70 на 30 на користь волонтерів. А можливо і більше. Ми складаємо списки усього необхідного для життя військових і ведення бойових дій та передаємо їх волонтерам. Тепловізори, прилад нічного бачення, безпілотник, снайперська гвинтівка, авто підвищеної прохідності… Це лише те, що спершу згадав, різноманітна допомога йде від багатьох небайдужих громадян. Ще відзначу, що допомогу волонтери надають дуже оперативно, за день-два після складання заявки усе необхідне діставляється до частини.

– До «Розбудови» надходить багато запитів, яким чином у вашому полку контролюється надходження та розподіл допомоги. Наскільки ефективно та прозоро вдалося вибудувати цей процес?

– Усі матеріальні засоби, які передаються до полку, опрацьовуються відповідними службами. Якщо потрібно, волонтерам даємо акти прийому. Згодом по роздаточним відомостям роздаємо речі особистому складу. Намагаємося налагодити цей процес максимально відкритим.

– Особисто для вас робота волонтерів та неурядових організацій стала приємним сюрпризом?

– Звісно, це головне приємне відкриття цього року. У нашій країні ніколи не було такого теплого відношення до армії. Ситуація що склалася повернула народ обличчям до військових. Ще на початку бойових дій я здогадувався про допомогу з боку громадськості, але не на такому рівні. Ще раз зазначу, що левову частину допомоги зараз ми отримуємо саме від волонтерів.  

– Порівняйте рівень оснащеності та бойової підготовки полку на початку та наприкінці 2014 року…

– Тут ще є над чим працювати, але засобами першої необхідності зараз ми забезпечені. Тим більше, ми ведемо бойові дії та несемо матеріальні втрати. Дуже багато матеріальних засобів було страчено під час обстрілу 3 вересня у населеному пункті Побєда. Ми залишилися майже без нічого, вдалося лише техніку вивезти.

– На вашу думку, як кадрового військового, який зсередини відчуває розвиток ситуації, – коли закінчиться війна на Донбасі?

– (після паузи) Ситуація у цьому відношенні дуже складна. Я не політик і скажу відверто, що ніякої кардинальної позитивної динаміки змін на краще наразі я не бачу. Добре, що ми намагаємося досягти перемир’я. Усі бажають як-раніше закінчити війну, чесно кажучи, вже хочеться повернутися до Хмельницького. Незабаром буде рік, як ми звідти виїхали. Гинуть люди, молоді хлопці. У мене в полку найстаршому із тих хто загинув 27 років. Усім іншим від 21 до 23. Хлопцям ще жити і жити…

– Скільки з початку АТО втратив ваш полк?

– Загинули 7 чоловік, поранено близько 130.

– Попереду Новий рік, вдасться на передовій створити підлеглим святковий настрій?

– Піднесений настрій буде вудь-якому випадку, в тому числі і з допомогою волонтерів «Розбудови». Наскільки знаю, вони кожному вручать подарунки – шоколад, цукерки, фрукти. Дехто з хлопців працюватиме і вночі, через свята виконання поставлених завдань з нас ніхто не знімав. У душі у кожного з нас є надія, що наступний рік принесе мир, буде знайдене політичне вирішення конфлікту. Потрібно повертатися до мирного життя.

Довідка: Олег Нечаєв, командир 8 окремого полку спеціального призначення. Народився 23 вересня 1976 року в селищі Олександрів Гай Саратовської області, що в Росії. Дитинство минуло в Красногорівці Донецької області. Там виріс, закінчив школу. 

В 1994 році вступив до Одеського інституту сухопутних військ. Це був перший за часів незалежної України набір аеромобільного факультету Збройних сил України. Після закінчення навчання почав офіцерську службу командиром взводу в 40-й аеромобільній бригаді, яка дислокувалася в Миколаєві. В цій бригаді пройшов всі посади – від командира взводу до заступника командира бригади. Від серпня 2003 року по лютий 2004-го перебував у складі миротворчого контингенту в республіці Ірак. Після цього в 2011 році був призначений командиром 8-го окремого полку спеціального призначення у Хмельницький. У 2008 році закінчив Національну академію оборони України.

Дружина Тетяна, медсестра у міській поліклініці №1. 

Двоє дітей – дочка Настя, 10 років, син Даніїл, 6 років. 

«В армію я пішов за покликом серця, – каже Олег Олександрович. – Мій покійний дід, Григорій Архипович Нечаєв, був фронтовиком. І можна сказати, що кар’єрою військового я завдячую саме діду, який пройшов війну і змалку виховував мене у цьому дусі. Як кожен хлопчак такого віку, я дивився кінофільми на військову тематику, і ніким іншим себе не уявляв, крім військового. І ось так уже 20 років служу українському народові у Збройних силах».