1. Чи Церква забороняє у дні строгого посту, такі як Надвечір”я Різдва Христового, вживати спиртні напої?

Церкві віддавна відомо слово «тверезість». Але правда полягає в тому, що під «тверезістю» вона розуміє щось багато глибше, ніж звичайне утримання людини від вживання психотропних засобів чи алкогольних напоїв.

Після того, як у світ, а передовсім у людську природу увійшов гріх, люди мають замутнений розум уже які тільки народяться. Власне, після гріхопадіння Адама та Єви наше життя на землі полягає в тому, щоб визволитися від цього помутніння добрим християнським життям, повернути собі втрачений рай та відновити особисті стосунки з Богом. Тому, спосіб життя людини, при якому вона перестає шукати такого ідеалу, Церквою, звісно ж, не схвалюється.

Навпаки. Церква вважає тверезість особливою рисою християнського благочестя, яка полягає в уважному ставленні люди до свого духовного життя, тобто в ухилянні від гріха та прагненні до святості. Безперечно, вживаючи алкоголь чи подібну отруту, людина разом із пасивним самогубством тіла наносить шкоду і своїй безсмертній душі. Так, замість того, щоб стати богоподібною, людина уподібнюється тваринам, а часто й перевершує їх у своїй дурості та глибині падіння.

Коли свиня лежить у власній багнюці, то в цьому нема нічого дивного. Дивно, якщо людина, що навчилася читати, писати та рахувати, і навіть літати в космос і завести сторінку в соціальних мережах, може довести себе до такого ж стану.

Відтак, якщо ми говоримо про шкідливість такого гріха взагалі, то що вже казати, коли це робиться в особливо священні хвилини – в час святого посту. Надвечір’я Різдва – це апогей нашого сорокаденного різдвяного шляху. Уявіть собі спортсмена, який довго готувався до змагань. Під час виступу він швидко обганяє усіх свої суперників, але перед самими фінішем зупиняється, і чомусь лягає на бігову доріжку, зручно вмощуючись для спання. Щось дуже схоже роблять люди, які часто й без алкоголю недалекого розуму, наважуються порушувати піст.

2. Деякі священики кажуть, що дозволяється вживати небагато вина. Чи так є насправді?

Якщо цей священик живе та служить в одній із країн Близького Сходу, тоді дійсно, з уваги на особливості тамтешнього клімату та взагалі – звичного для людей меню, вживання невеликої кількості натурального вина може мати навіть певні медичні показання. Якщо ж цей священик не з Близького Сходу, а зі Сходу Львівської області, то швидше за все він сам пияк і такими «порадами» шукає собі однодумців.

Ми повинні знати, що алкоголь – це отрута. А отрута шкідлива в будь-яких кількостях. Алкоголь вбиває клітини головного мозку, які ніколи не відновляться. Принаймні, вони роблять це так повільно, що люди помирають швидше. З цього погляду кожен пияк – самогубець. До речі, в окремі часи історії впертим алкоголікам Церква відмовляла навіть у християнському відспівуванню та мала в цьому рацію, бо й дійсно – де духовна обережність, а де свідоме труїння себе сивушними маслами!

Великий український святий Димитрій (Туптало) у свій час написав неймовірно цікаву та актуальну, навіть до нашого часу, проповідь про пияцтво, в якій дуже гарно описує сходинки деградації людини, яка опускається до пияцтва. Порівнюючи плоди алкоголізму до 10-ти виноградних плодів, святий Димитрій показує нам, як крок за кроком людина, що зловживає алкоголем втрачає людське лице. На жаль, у нас немає багато місця для розлогого цитування цього чудового твору, але я заохочую всіх пошукати його в мережі – його часто передруковують.

3. Як розцінювати те, що деякі вірні після вечері, яку запивали алкоголем, приходять на службу ще не зовсім тверезими?

Це можна розцінювати лише, як крайню степінь духовної та фізичної деградації людини. Безумовно такий вчинок – це наруга над святинею. В таких випадках менше гріха буде залишитися вдома, «переспатися», та привести себе до ладу.

Наші обряди та церковні богослужіння – це все засоби для спасіння. З їх допомогою ми маємо освятитися. Тому, не варто жити в світі ілюзій, намагаючись за всяку ціну потрапити до Церкви, посилаючись на дотримання національних або церковних традицій. Алкоголізм – це не українська традиція. І тим більше, вона немає нічого спільного з вірою.

Зате пияцтво має безпосередній зв’язок із злими силами. Перш ніж диявол змусить важко згрішити, тих кого можливо, перед цим він ще й змушує налити собі чарку. Людина з замутненим розумом робить дурниці з більшим азартом та сміливістю.

Задурманений стан блаженства, якого всі так шукають під час п’янки – це ознака глибокої внутрішньої пошкодженості людини. На інтуїтивному рівні людина відчуває, що теперішнє життя – це  зовсім те, до чого повинна вона прагнути. Однак, замість того, щоб зробити правильні висновки з цього, та шукати втрачений рай у храмі Божому, свій рай вона шукає на дні чарки.

Церква, як і світська медицина, вважає алкоголізм серйозним захворюванням. Однак, на відміну від світської медицини, ми не тільки можемо констатувати сам факт хвороби. Церква впродовж двох тисяч років володіє дієвим інструментарієм для того, щоб вилікувати людину, очистити та освятити. Позбавити від жодних хвороб, не тільки духовних, але й фізичних. Церква це духовна лікарня. Але вилікуватися тут можна лише добровільно, докладаючи свідомих зусиль. Помагай нам у цьому, Боже!