Доброго здоров'я, друзі. В діда сьогодні немає часу на обзор мірових новостєй, ізвінітє. Но прошу не переживати - в цілому все відбувається в рамках ранєє поставленого діагноза, дід вніматєльно наблюдає. Но єслі ви вже заварили свій традиційний кохве ілі чай, то дід предлагає вашій увазі очередну маловідому хвилинку історії. Може комусь буде інтєресно.

Хвилинка історії. Осада Селенгінська.

Діло було у 1688 році. Московська царівна Софья ліхорадочно предпрінімала активні усілія, щоб закріпитися при владі і усунути від втручання в політику царевичів Івана і Петра. Вніманіє від проблем у внутренній політиці царівна намагалася перебити класичним способом - малєнькімі победоносними войнами Кримом. Но мова не про це, а про те, шо пока Москва упражнялася в не дуже успішних попитках воювати з Кримським ханством, до восточних територій Московського царства вніматєльно присматрювався китайський імператор Кансі - правитель розумний і хитрий. Фактично, над Росією нависла загроза втрати всього Забайкалля - землі ці були й тоді і зараз дуже малозаселені.

Богдихан Кансі дєйствував спокойно і обережно. Сам не воював, но засилав на російську територію підвладні собі монгольські племена даурів, які багатотисячними ордами опустошали невеличкі слов'янські остроги і поселення. В Росії сил воювати з Китаєм не було, прийшлося полагатися на дипломатію. То царівна Софья послала на переговори з китайцями Федора Головіна - молодого толкового боярина, будущого сподвижника Петра І.

Дипломатія, не підкріплена воєнною мощью - безсила. Це Головін поняв, коли через багато місяців подорожі добрався нарешті до острога Селєнгінськ - тодішній центр Забайкалля (майже 6 тисяч кілометрів від Москви). Гарнізон Сєлєнгінська був пріблізітєльно 200 стрільців при 6 пищалях. До населення Селєнгінська можна ще включити нєкоторе колічество колодників, які відбували там пожизнєнну ссилку, благодаря милості сердобольної Софьї, котора замінила їм смертний вирок засланням. Собственно, Росія завжди була великою тюремною державою і всі остроги Росії всігда були ще й тюрмами.

Агенти богдихана Кансі вніматєльно наблюдали за предвіженієм посольського обоза Головіна і періодично докладували кому положено. Той, кому положено, рішив преподнести Головіну урок, шоб настрашити московського посла і таким образом обеспечить собі лучшу переговорну позицію - класіка жанра у восточній дипломатії. С етой целью до Селєнгінська була видвинута невеличка 5-тисячна орда даурів із задачою взяти острог, захопити Головіна і слєгка його налякати і потом передати китайцям для переговорів. Таким образом, китайці були б тіпа нє прі чом, а психологічний стан Головіна позволив би розчитувать на повишену уступчивость московського посла.

Паралельно, подотчотні Китаю племена вели атаки на всі главні російські остроги по всьому периметру кордону - перед переговорами всігда полєзно напугать противника.

Прибувший у Селенгінськ посол Головін, коли узнав, шо острог осадила багатотисячна монгольська орда Тушету-хана, іспитав предатєльську дрож в колєнях і нємедлєнно сів писати цариці письмо в стилі "всьо прапала" і "нас слівают". Обільно оросивши письмо сльозами, Головін запечатав конверт і погукав коменданта острога спросить де тут бліжайша пошта. Комендант сообщив, шо пошти нема і ще скоро нє предвідітся.

- І шо тєперь дєлать? - спросив отчаявшийся Головін.

- А шо дєлать? Нас двісті чоловік, способних нести оружіє, но оружіє лише колюще-режуще. Із огнєстрельного маєм лише шість пищалєй. А осаждає нас по данним разведки 5 тисяч даурів.

- І шо? Сліваєм воду? - упавшим голосов поінтєресувався Головін.

- Ну єсть ще одна надєждна - несміло начав комендант. - Только даже не знаю як сказать...

- Та кажи вже, не тягни муму! - не видержав московський боярин, переходя на предатєльський дискант.

- Сидить тут у нас колодник один, государственний преступнік. Утверждає, шо єслі ми його випустимо, готов возглавить оборону острога і навалять всім монголам в радіусє 300 верст.

- А хто такий отой колодник?

- Не знаю, дід якийсь. Весь у шрамах, видать вояка був добрий.

- Дєлать нєчего, - зітхнув Головін. - Як представітєль верховной власті розрішаю випустить того діда з темниці і назначить командіром гарнізона.

Діда випустили, колодки з нього зняли і начали наблюдать, шо буде дальше. А дальше отой дід як преобразився. Сразу учініл смотр гарнізону, поставив у стрій усіх, кого можна, заслушав дані разведки і начав роздавать прикази. Дід оказався мущщиною бистрим і распорядітєльним: за його командами острог существенно укріпив стіни, наявні сили були з розумом розставлені по секторам возможної атаки.

Вночі Головіну не спалося - було откровенно страшно. Вийшовши на ганок, щоб дихнуть свіжим повітрям, боярин побачив інтєресну картину: дід стояв у оточенні групи самих здорових і сильних стрільців та тихим діловим тоном роздавав їм якісь команди. До вух Головіна долетіла лише остання фраза діда: "... работаєм ісключітєльно ножами. І щоб ніхто ні звуку. Всьо ясно? А єслі ясно - за мной". Загін зник у темряві.

На ранок стало відомо, що загін вернувся в острог без потєрь, залишивши після себе в таборі монголів ужас і паніку. Оговтавшись, монголи пішли на штурм Селєнгінська, но гарнізон героїчно відбивав хвилі атак. На діда невозможно було дивитися без восхіщенія. Здавалося, що він помолодшав на двадцять років - війна явно була його стихією. Дід носився по всім найнебезпечнішим місцям, роздаючи прикази і лічним примером показуючи, як нада бить врага. Надвечір монголи відступили унося убитих і ранених. Вночі неугомонний дід оп'ять повторив вилазку. І знову очолюваний ним загін сіяв смерть серед ворогів, не проронюючи при цьому ні звуку. Незвиклі до таких методів війни монголи вбачали в цьому дію якихто потусторонніх сил. Їхні шамани підливали масла у вогонь - то злі духи ріжуть наших воїнів. Тушету-хан, однако, не хотів принімать во вніманіє впавший дух орди і приказав оп'ять піти на штурм. З тим же, однако, результатом.

Два місяці тривала оборона Селєнгінська і два місяці його оборонці сіяли жах і паніку в рядах багатократно превосходящих сил противника. Аж поки не стало ясно - монголи більше в атаку не підуть, а єслі хан оп'ять прикаже наступать, то вони просто збунтуються. Тушету-хан винуждєн був знять облогу і позорно удалитися з рештками орди восвоясі.

Побачивши, шо облогу знято і небезпеки більше нема, Головін позвав до себе діда, якого зустрів з распрастьортими об'ятіями.

- Діду! Просіть, шо хочете! Але скажіть хоть, як хоть вас звати? 

- Звать мене Демком, Ігнатів син. По вашому уголовному ділу прохожу, як Дем'ян Многогрішний. Колишній гетьман Війська Запорізького.

- Отетода! - отетерів московський посол. Ладно, діду. Чи то пак, ясновельможний пане гетьмане. Лічно проситиму царицю, шоб вас помилувала. А пока прийміть від мене шубу і назначаю вас комендантом Селєнгінська. І ще просьбу до вас маю - організуйте мені, пожалуста, безпечний проїзд до Нєрчинська. В мене там переговори з китайцями, дорога неблизька. А з вами мені нічого не страшно. 

- Та це діло нетрудне - знизив плечима старий вояка.

Посол Головін безпечно добрався до Нерчинська під надійною охороною, яку організував Дем'ян Многогрішний. Переговори закінчилися підписанням Нєрчинського трактату 1689 року - першого офіційного договору між Росією й Китаєм.

Невдачі монголів по штурму російських поселень поумерили апетити Китая, а Головін під надійним захистом Многогрішного почував себе достаточно уверено. Тому азартно торгувався з китайськими послами, доводя їх до сказу. Неготова до великої війни з Китаєм Росія, однако, винуждєна була уступити богдихану Кенсі річку Амур, зате зберегла за собою все Забайкалля. Мир з Китаєм був стратегічно важливим досягненням і впослєдствії розв'язав руки царю Петру для його європейських авантюр.

Не останню роль у всій цій карколомній геополітичній історії відіграв селенгінський колодник Дем'ян Многогрішний - суперечлива фігура нашої історії. Прекрасний вояка погано розбирався в політиці, за що і поплатився. Тому пам'ятаймо, що війни ніколи не виграються лише воєнною силою. Потрібні політичні і дипломатичні таланти. Дем'ян Многогрішний був возможно одним з кращих воїнів і полководців тієї епохи, але будучи поганим політиком, заплутався в хитросплєтєніях коварних ворогів і в результаті оказався на дибі в московських застєнках.

Звичайно, говорити, що украінський гетьман самотужки відстояв Забайкалля і в подальшому тримав кордон з Китаєм було б перебільшенням. Він канєшно був не один. Йому в цій справі немало допомагав його рідний брат - Василь Многогрішний. Який також був колодником, був засланий в Красноярський край. Автономно від старшого брата, знаходячись за дві тисячі кілометрів від Селенгінська, колишній полковник Війська Запорозького Василь Многогрішний возглавив оборону Красноярська. І так возглавив, шо джунгари до цих пір не можуть знадати про те врем'я без отвращенія.

Красноярський острог був більшим за захолусний Селенгінськ і там на озброєнні стояли даже пушки. Прекрасний артилерист, чернігівський полковник Василь Многогрішний продемонстрував філігранне володіння найсучаснішим на той час видом озброєння. У критичні моменти лічно возглавляв контратаки захисників, заслуживши таким чином любов і почитаніє красноярців.

І про Дем'яна і про Василя в Москву писали челобитні з проханням про їхнє помилування. Но Москва осталася глуха до цих прохань. Та і молодому царю Петру було не до старих козаків. Так вони й дожили свого віку хоч і на засланні, зате оточені заслуженою повагою і любов'ю місцевого населення.

Кажуть, шо обоє під старість постриглися в монахи і доживали віку замолюючи свої многочисленні гріхи.

Дід не хоче зараз говорити про політичні помилки Многогрішного, які він натворив на посаді гетьмана і які довели його, та й Украіну до плачевного состоянія - про це багато сказано і закиди на його адресу в цілому справедливі. Дід хоче акцентувати увагу на іншому - на могутньому і незламному бойовому духові цих уроженців селища Короп на славній Чернігівщині. Які після всіх політичних поразок, після московських катувань і винесеної їм смертної кари, не зламалися. Тисячі кілометрів гнали їх, вже немолодих людей, у колодках, по бездоріжжю і в лютий мороз у сибірське заслання - витримали і навіть не простудилися. А коли дійшло до діла - проявили себе безстрашними воінами і звитяжними полководцями.

Могили братів Многогрішних до нашого часу не збереглися. Кам'яна плита з могили Дем'яна була згодом вмурована в підлогу Спаського собору коло Новоселенгінська в сучасній Бурятіі. Оту плиту пізніше там ще бачили заслані декабристи. Але зараз і цієї плити нема. Немає пам'ятників братам Многогрішним ні в Новоселенгінську, ні в Красноярську. Але ми все одно пам'ятаємо наших козаків. Бо вони на те заслуговують.