Однією з найвпливовіших книжок в історії є книжка Барбари Такман «Серпневі гармати». Йдеться у ній про генезу Першої світової війни. Ця велика війна виникла з малих помилок європейських лідерів. Про це пише український історик Ярослав Грицак у блогах на сайті "Новое время".

Кожен з них приймав рішення і вів себе так так, якби йшлося про ще  одну локальну і короткотривалу війну, з якої їхні переможні армії вернуться додому ще «до Різдва». Війна дійсно кінчилася «до Різдва», але аж чотири роки пізніше, а її наслідки довелося долати ціле ХХ століття.

Книжка Такман вийшла за пару місяців перед Карибською кризою 1962 р. Тоді у повітрі знову запахло світовою війною. Джон Кеннеді мав намір розіслати «Серпневі гармати» усім командирам атомних підводних човнів, якби був переконаний, що вони цю книжку прочитають. Але вистачило, що він прочитав цю книжку сам. Саме під її впливом Кеннеді  рішуче виступив проти пропозиції своїх генералів стерти Кубу з лиця землі. Як він сказав тоді своєму братові:  «Я не прийму рішення, котрі позволили би комусь написати книжку про наші часи під назвою «Жовтневі ракети».

Історію з книжкою Барбари Такман варто пригадати, коли пробуємо надати сенс 2014 року. Найбільшою його подією був, без сумніву, Євромайдан. Найбільшою загрозою –  нова світова війна, яку вдалося уникнути після його перемоги. Решта - включно з падінням світових цін на нафту - вміщається у рамки між одним і не другим.

Тяжко побачити й розуміти масштаб подій, якщо не займаєш до них відповідної відстані, у тому числі історичної. Біда з нашою історичною пам’яттю в тому, що вона надто коротка. Вона рідко коли виходить за межі другої світової - чи, якщо хочете, Великої вітчизняної - війни.  Навіть наша розмова про теперішню російсько-українську війну повна прикладів й образів з цієї війни: ми говоримо про Донецький аеропорт як про Брестську фортецю, Росія та ДНР  -  про Іловайськ як про Сталінград, і т.д.

Насправді ж війна 2014 р. ближча за своєю логікою не до другої, а до першої світової війни. Результат там визначався не великими битвами і широкими наступальними операціями, а тим, у кого  швидше вичерпаються ресурси. Нагадаймо, що падіння Російської імперії почалося з хлібних бунтів у Петрограді. Подібно впала Німецька імперія впала півтора року пізніше. Вони виграла війну на Сході і добре тримала удар на Заході – але змушена підписати капітуляцію після того, як впав тил під тиском голодних страйків.

У теперішній війні Україна і Росія несуть приблизно рівні втрати. Росію додатково заламує економічна блокада Заходу, котру вона сама накликала на себе своєю агресію в Україні. Тільки що якщо у Росії лишилося ресурсів на рік чи два, Україна вишкребує свої зі самого дна. Тому у нас відлік йде на місяці, якщо не тижні. У кожному разі, дальший сценарій подій може розвиватися відповідно до української приказки «поки сонце зійде, роса очі виїсть». Немає сумніву, що Росія впаде – однак Україна може впасти раніше.

Але Україна може дістати доступ до ресурсів, якій Росії й не снилося. Мова йде про ресурси того, що умовно називаємо «Заходом». Mаю на увазі не лише західні кредити. Маю на увазі у першу чергу західну модель так званого сталого розвитку, де головним ресурсом є звільнена енергія людей, які самі дають собі ради. 

Сучасна війна не є світовою - але вона має світовий вимір. Йдеться у ній не просто про перемогу України чи Росії, а про модель майбутнього розвитку світу. Буде ця модель «китайсько-російською» (ринок мінус демократія) чи «європейсько-американською» (ринок плюс демократія)?

Україна відбилася від першої моделі, але до другої таки не пристала. Новий український уряд замість того, щоб міняти країну, у грудні 2014 р. проголосив курс на виживання. Він киває головою на війну: мовляв, тяжко робити реформи, коли воюєш.

Це або колосальна помилка або ж свідома дезінформація. Перехід до «сталого розвитку» рідко коли ставався у добрі часи. Навпаки: він відбувався під тиском складних викликів, перед якою ставала та чи інша країна – включно з війною та її наслідками.

Тому моє узагальнення 2014 і прогноз на 2015 рік є таким: Україна виграла перший раунд війни у 2014 році - але може програти її у 2015 р. І то виключно з недалекозорості нових українських лідерів.

Тому робімо все, щоб майбутнім історикам не довелося писати книжки «Грудневі помилки».