Перепощую... Болить душа і благає, і дякує, і проклинає ворога... Спеціально для чоловіків. Це називається мужність і вона жіночого роду:

"Є таке дівчисько. Воїн. Кнопка. Маленька, тендітна, тихенька. Вона не дозволяє себе фотографувати, бо батьки не знають, що вона під Дебальцево. Вони думають, що у Києві. Але вона там… у тому пеклі… Вона готує їжу солдатам цілими днями - між обстрілами… Коли обстріли закінчуються на деякий час, вона кличе всіх їсти “терміново, поки гаряче і поки знову не почалось”. Вона скаржиться, що обстріли припадають постійно під час обіду та вечері… 

Сьогодні, під час мінометного обстрілу, вона тримала мене за ногу у бетонній трубі і казала, що це дрібниці, що все буде добре… “ось на день Незалежності - ото нам свято влаштували - ми всі сюди забилися, мов горобці, і молилися, а зараз це дрібниці - он вже савушки, чуєш, то вже наші… скоро все закінчиться…”

Вона така маленька… така тендітна… така смілива…

Увечері з розвідки прийшли погані прогнози. Комвзвода попросив мене вивезти, щоб не брати на себе зайву відповідальність за ще одне життя…. Ми хотіли вивезти і Кнопку… але так не можна… бо це дезертирство… Кнопка залишилась там… Посеред степу… З відважними бійцями, в яких немає жодної техніки для захисту… (Куди поїхала техніка з параду, я не знаю)… 

Вона залишилась там… маленька… тендітна… беззахисна… смілива… Така собі Україна в одному обличчі…

П.С. На фото Кнопка на задньому плані (на передньому - перелякане курча у касці)."