Ситуація з аеропортом давно була прогнозована. Командування немов навмистно ставило кіборгів в завідомо програшний стан. Обмежувало іх дії забороними та приниженням. Але при тому ми за нашою національною звичкою сподівалися на чудо. Контрнаступ, що почався в суботу, прохання до ЗМІ та інтернет спільноти про інформаційне мовчання. І єдиний відчутний результат - втрачені людські життя та позиції. А тепер ще й техніку на 15 км маємо відвести. І так крок за кроком, втрачаючі кілометри нашоі землі, життя патріотів, ми маємо спостерігати за таким мирним процесом? Я щось не розумію. Я не прихильник всьопропало, але у мене виникає дуже багато запитань, на які відповідь відсутня.

Я уважно спостерігав в ці дні за хронікою Юрий Бутусов. Навіть в якийсь час обурювався та починав думати, що Юрій нагнітає паніку. Але зараз скажу чесно. То в мене, як і у мільйонів Украінців стався напад ейфорії. І непродуманий та погано організований контрнаступ, я вважав за успішну операцію. Хоча й зараз припускаю, що таким чином, принаймні, був зупинений наступ російського агресора. Але до чого вся та мішура від міноборони - прохання інформаційної тиші, наприклад?

Серед загиблих та полонених в аєропорту є люди, яких я знав особисто. Я дві доби вивчав відео та фотоконтент російських інформджерел, намагаючись відшукати серед полонених іх обличчя. Так, ми програємо інформаційну війну. Але це відбувається не завдяки "геніальності" брехні нашого ворога, а завдяки некомпетентності або небажання щось робити в цьому сенсі наших державних структур. Дуже прикро і боляче. Але не безнадійно!